В Україні немає політичних шкіл, або комсомольці не вічні

Олег Слизько: «Нещодавно була 95-та річниця від заснування комсомолу. Як не парадоксально, але за останні сто років лише він яскраво відіграв роль політичної школи для українців. Хочеться зануритися в історію, залишивши скептицизм і не обговорюючи негативні наслідки ВЛКСМу та комуністичного режиму в цілому».

Щоб стати певним висококласним фахівцем і нести відповідальність за свій напрямок роботи, потрібне навчання, а отже й диплом про освіту. Але коли ми говоримо про найвпливовіших у державі людей, то цей принцип порушується і спостерігається такий собі майже нікому непомітний парадокс? Політики не мають відповідної освіти, а отже годі й говорити про якусь-там українську політичну культуру, відсутність якої все частіше констатують провідні експерти. А це означає, що майбутнє держави, в якої немає якісної політики, під загрозою.

У цивілізованих європейських країнах і США своєрідним інститутом підготовки політкадрів є партія, класична правильна партія, де молода людина, починаючи з простого членства і виконання статутних зобов`язань, може пройти всі етапи й отримати певні знання та навики перед дорослою політикою.

За часів Незалежності держава декілька разів здійснювала «поштовхи» підняти молодь. Це й НДЛМ, й структура регіональних молодіжних парламентів, обласних комітетів молодіжних організацій, створення в кожному навчальному закладі органу студентського самоврядування, Всеукраїнська студентська рада й ін. Безперечно, ефект від цих проектів був, але не в національному масштабі. Напевне, найбільш вдалою молодіжною структурою була Народно-демократична ліга молоді.  Але і її повноцінно можна вважати відлунням комсомолу.

Після розпаду Союзу соціалістичні партії будували переважно старші комуністи, а народно-демократичні — комсомольці. І відбувся такий ланцюжок: Комсомол – Народно-демократична партія – Народно-демократична ліга молоді. Багато хто вже не пам`ятає НДП, але її можна свідомо називати «кузнею політкадрів» (не плутати з харизматичними лідерами). Тоді на першому місці була ефективність і як-не-як, але в Україні була політика і був парламентаризм, зараз же ці два поняття практично нівельовано.

Мало-хто знає, що до складу НДП у різний час входили Віктор Ющенко, Анатолій Кінах, Євген Кушнарьов, Валерій Хорошковський, Анатолій Толстоухов, Анатолій Матвієнко, Сергій Куніцин, Валерій Пустовойтенко (Прем`єр-міністр (1997–1999рр.), Людмила Супрун, Юрій Єхануров (Прем`єр-міністр (2005–2006рр.), Олег Петров, Олександр Разумков, наш земляк Костянтин Жеваго [полтавчанин] і ще багато маловідомих прізвищ успішних керівників. Уявіть, у свій час фракція НДП у Верховній Раді налічувала 92 народних депутати.

У той час у Полтаві до Народно-демократичної партії входили нинішній губернатор Олександр Удовіченко, екс-секретар міської ради Олександр Козуб, депутат міськради V скликання, бізнесмен Віктор Семенов, відомий політичний менеджер Микола Ачкасов, начальник обласного управління Пенсійного фонду Валерій Руденко, голова Громадської ради при ОДА Володимир Голуб і багато інших, а очолювала обласну організацію НДП заступник голови цієї партії, нинішній керівник проекту «Сорочинський ярмарок» Світлана Свищева.

А полтавськими НДЛМцями були такі яскраві фігури в молодіжній політиці, як депутат Київської облради, бізнесмен Володимир Крутько,  успішний топ-менеджер Олег Вустенко, голова Молодіжного парламенту Полтавщини Олександр Сазонов, громадський діяч Сергій Шахов, підприємець Роман Бовкун, експерт із альтернативних видів енергетики Петро Крайсвітній і багато інших, які були особистостями та прикладами борців за справедливість, хай навіть у молодіжному середовищі. Це дійсно була потужна молодіжна організація зі своєю мережею, розгалуженою по всіх районах і подекуди в селах і, найголовніше, інтегрована у політичні процеси. Молодь у НДП мала значне слово і впливала на рішення партії. Таких оргів як НДЛМівці до цього часу не з`явилося.

Ця тема була більше партійною, аніж державною і прожила на пару років довше, ніж сама НДП, і всім зрозуміло, що прополітична організація партії не може бути в авангарді, коли самої партії не існує. І так Україна розпрощалася з надією на підготовку молоді до дорослого державного життя.

Мені пощастило у свій час працювати пліч-о-пліч зі справжніми комсомольцями тих часів і НДЛМівцями. У них є чому повчитися. Вони надзвичайно помірковані, уміють діяти, як кажуть люди, без фанатизму, злагоджено працюють у команді, підстраховують один одного. Нинішня обласна влада та попередня міська — це вихідці з комсомолу. Деякі «отці міста» говорять, що согоднішня обласна команда дійсно найуспішніша за останні двадцять років.

В Україні наразі політичним ліфтом є гроші та зв’язки, бо 99% партій є політичними проектами, тобто несправжніми партіями. Тоді й відповідно політиків можна назвати несправжніми.  І навіть той один відсоток не є гарантією висококласної підготовки.

Подивіться, чим займаються 450 народних депутатів і увесь інший політикум? Функція одна — це розподіл бюджету і все… У світі вже давно існують корпорації, які у процесі глобалізації займаються справами, які ми звикли бачити притаманними державам. Корпорації можуть у рази ефективніше збирати податки та розподіляти бюджет і все це політиканство стало б непотрібним, але є ризик втратити свою незалежність. Тому, перед нами стоять дійсно надсерйозні виклики.

Ще максимум десять років і останні успішні комсомольці стануть пенсіонерами. Це буде своєрідне переродження, але чи в кращу сторону? Та сьогодні у нас поки що є унікальна можливість спілкуватися з загартованою радянською молоддю — зрілими українськими керівниками, адже на даний час найкращою школою політики в Україні є спілкування та співпраця зі старшим поколінням.

Тож, вітаю вас, шановні комсомольці зі святом, яке дійсно, хто б що не говорив, знаходиться у вашому серці, навіює вам згадки про молодість і додає наснаги до роботи. Вірю, що ви сповна зможете передати молоді свій позитивний досвід, а ваша мудрість буде пронесена нами через віки.

Тому, нам життєво потрібні справжні політичні «робокопи» з холодною головою і гарячим серцем. Тільки уявіть собі, якби поєднати в молоді комсомольську підготовку та поміркований націоналізм, це був би дійсно бажаний ефект. Але це довгострокова інвестиція у майбутнє. А що ж буде з поколінням початків Незалежності України? Цей час уже втрачено назавжди. Зміни в державі треба продукувати. Але схоже нам це зовсім не потрібно…