Саме з такою темою 20 березня 2012 року у Києві під час громадської дискусії «Україна на порозі Ріо+20: Суспільний порядок денний для сталого розвитку» виступив один із лідерів Студреспубліки Олександр Щерба.
В дискусії взяли участь представники влади, освіти, бізнес-асоціацій, екологічні та молодіжні громадські організації, піднявши з різних сторін проблеми впровадження концепції сталого розвитку в Україні.
Представники екологічних організації всіляко підтримували ідею прийняття Україною міжнародних зобов’язань та законодавства, яке б максимально відповідало концепціям прийнятим на минулих конференціях ООН із цієї проблематики.
Представники освітньої галузі відзначили важливість впровадження предметів із сталого розвитку й основ екології у школах та університетах, а професор Київського політехнічного інституту Геннадій Статюха відмітив, що завдяки внутрішньо університетським ініціативам у КПІ вже введено спеціалізацію зі сталого розвитку, хоча на сьогоднішній день реального замовника таких спеціалістів не має.
Інший представник наукових кіл, директор ДУ “Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» Генадій Мурашевський зауважив, що незважаючи на декларування реалізації концепції сталого розвитку розвинутими країнами світу, прийняття сотень міжнародних документів реальні результати не співпадають із озвученими цілями, зокрема:
— співвідношення статків 20% найбагатших і 20% найбідніших жителів планети у 1986р. складало 59:1, а у 2005 році зросло до 103:1;
— воєнний бюджет світу останніх років складає близько 1464 млрд. дол. США, тоді як на вирішення основних проблем, піднятих концепцією сталого розвитку – реалізації так званого «Плану Б» потрібна сума в 7,8 разів менша: 187 млрд. дол.;
— сучасне споживання (основна маса якого приходиться на розвинуті країни) настільки велике, що для його обслуговування вже сьогодні потрібно ресурсів у 1,5 більше, ніж є на планеті Земля.
.jpeg)
Україна, за більш ніж 20 років незалежності, спромоглася вирішити лише життєво необхідні питання пов’язані з необхідністю перебудови всіх державних інституцій із радянської системи до умов ринкової економіки.
Хоча за ці роки Україна та уклад життя громадян змінилася дійсно величезним чином, одночасно ми втратили переважний потенціал у науково-технічній сфері, поглибили технологічну відсталість, рівень освіти знизився у рази (освітня галузь перетворилася з кузні кадрів до кузні дипломів), втрачено неймовірно коштовний ресурс — час.
Проведення модернізації країни – це виклик, на який ми маємо дати відповідь! Модернізація для сучасної України, на мою думку, – це перехід від ресурсо- та працеємкого виробництва до сучасних ресурсозберігаючих та автоматизованих технологій із одночасним багатократним нарощуванням обсягів виробництва в економіці; це – розділення влади та бізнесу, формування реальних механізмів зміни політичних еліт в політиці; це – нарощування обсягів українського продукту всередині країни та поза її межами в культурі; це — створення дієвих систем самоорганізації населення в соціальній сфері.
Якщо ми не пройдемо важкий шлях модернізації, наша благодатна земля і далі буде зрошуватись слізьми та кров’ю жителів наших країв.
Сприймання такого виклику породжує величезну кількість питань:
Яку ідею покласти в основу змін?
На які галузі зробити основну ставку?
Яким інструментарієм користуватися для впровадження нової модернізації? та інші.
Відновлюючи промисловість ми матимемо питання збереження природи, управління не відновлювальними ресурсами, продовження соціальних перетворень.
Теза №1. Проводячи названі перетворення поверхневе розуміння концепції «сталого розвитку» може стати на заваді реалізації суспільно-важливих проектів. Сліпе блокування впровадження нових промислових об’єктів, аргументуючи це погіршенням екології краю, може призвести тільки до економічної та соціальної деградації. Більше того, ми спостерігаємо такі ситуації на практиці.
Приклад. Будівництво цементного заводу в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, де сконцентровані неймовірні запаси крейди – сировини для цементного виробництва, район економічно відсталий та потребую нових робочих місць. Водночас, — це край із унікальною природою, частинка дикого, незайманого Полісся. Через відсутність дієвих процедур прийняття рішень питання будівництва не прийнято із 2006 року і досі знаходиться на стадії проектування та обговорення, а при наявних темпах виїзду та вимирання населення вже через 30 років жодного жителя району та області не залишиться. Для кого ми бережемо довкілля?
Тож актуальне завдання державної політики – розробити процедури та механізми прийняття рішень, які б були адекватні реальній ситуації на місцевості, враховуючи здорові погляди концепції сталого розвитку. Сліпе впровадження навіть гарних починань обертається катастрофою.
Теза №2. Підвищення якості життя громадян України безперечно пов’язане із необхідністю відновлення і створення нових виробництв. Тільки наївна людина може вірити в країну, яка в довгостроковій перспективі може вижити за рахунок сфери послуг, зеленої економіки і т.д. Яскравий приклад – Греція, яка зробила ставку на туризм (70% ВВП країни – послуги).
Сталий розвиток – концепція, яка на перший погляд є надзвичайно важливою та вірною, але при подальшому аналізі ми розуміємо, що сліпе впровадження такої ідеології для України незмінно призведе до консервування, а отже і подальшій деградації України у порівнянні із розвинутими країнами.
Легко говорити про економію ресурсів, екологію, коли в структурі економіки розвинутих країн найвагомішу частку відіграє розробка технологій, проектів, концепцій тої чи іншої продукції та виготовлення високовартісної наукоємної техніки, а виробництво дефакто відбувається в інших країнах.
Тож ми, як Студреспубліка, як частина передового суспільства України говорячи про сталий розвиток перш за все маємо підняти дійсно актуальні питання:
— Кому вигідна концепція сталого розвитку?
— Що ми втрачаємо реалізуючи її?
— Які загрози ми матимемо при реалізації?
— Що для нас важливіше, сповідування спірних ідей чи високорозвинене технологічне суспільство сьогодні та в майбутньому?
Не даючи відповіді на окреслені питання ми й надалі будемо в ситуації догоняючого розвитку та подальшої деградації.»
*Довідка: Конференція ООН зі сталого розвитку, що відбудеться 20–22 червня 2012 року в Ріо-де-Жанейро, — одна з наймасштабніших міжнародних подій десятиріччя, в рамках якої світові лідери, представники міждержавних та неурядових організацій, бізнесу та інших груп інтересів підбиватимуть підсумки міжнародних зусиль у напрямку сталого розвитку людства, здійснені з часу історичного «Саміту Землі» (Конференції Ріо, 1992), а також спільно вироблятимуть концепцію подальших дій із сталого розвитку, що дозволили б скоротити бідність, сприяти утвердженню соціальної справедливості і належному захисту навколишнього середовища з урахуванням стрімкого зростання чисельності населення планети, а також численних криз (екологічної, економічної, продовольчої тощо) з якими зіштовхується людство.