Потрібна чітка україноцентрична програма модернізації

13 березня 2015р. по «гарячих слідах» ЗиСР-VII у гості до програми «Столичні акценти», що виходить в ефірі радіо «Голос Києва», прийшли організатори й учасники «Зимової Студреспубліки» Павло Вікнянський, Анна Нестеренко, Рустам Савранський і Олександр Щерба. Вони розповіли про те, як пройшов захід і що в «сухому залишку». Актуальні запитання традиційно ставила ведуча Оксана Щирба. Пропонуємо стенограму цікавої розмови.

Після прочитання статті ви дізнаєтеся, що ж це за проект «VII Зимова Студреспубліка», як результати його проведення можуть вплинути на майбутнє України, що таке «модернізація» по-республіканськи та чому лише за її допомогою ще можна зберегти Україну.

Розкриваємо секрети

Оксана Щирба: Вітаю, це програма «Столичні акценти». Для вас працюють: ведуча Оксана Щирба та режисер Ірина Тихоненко.

З 27 лютого по 2 березня у Карпатах на Буковині пройшла подія року, «VII Зимова Студреспубліка» на тему: «Прихід до влади політичних суб’єктів нового типу з метою радикальної модернізації України». І сьогодні ми будемо говорити про те, як це все проходило, про результати, і, звичайно, що, ця гра, ця подія дала для кожного учасника. І у нас в гостях сьогодні: Павло Вікнянський, Національний лідер Студреспубліки; Анна Нестеренко, переможниця «VII Зимової Студреспубліки»; Олександр Щерба, політичний менеджер Студреспубліки; Рустам Савранський, учасник «VII Зимової Студреспубліки», депутат Студентського парламенту України-2013/2014.

Тож, п. Павле, ми з вами спілкувалися напередодні проведення, Ви трішки, я б сказала, секретно, розповідали, не дуже хотіли нам відкривати ці всі завіси для того, щоб було цікавіше. Ну, а тепер вже можете спокійно розповісти, як все пройшло. І, звичайно, Ваші враження.

Павло Вікнянський: Пройшло дуже напружено, але, це значить чудово. Ми абсолютно усвідомлюємо, що справа рятування, справа розвитку України — це вдячна, безумовно, цікава праця, проте дуже-дуже нелегка. І все це відбулося під час «VII Зимової Студреспубліки». Що ж ми робили?.. Ну, ми дуже напружено працювали (в групах та індивідуально) над тим, яким саме є спосіб приходу до влади модернізаційних сил в Україні.

Що таке модернізація? Які ж це модернізаційні сили, чим вони відрізняються від тієї сукупності, в принципі, в Україні політично активних громадян, яких зараз є дуже багато, які їхні ознаки? Як зробити, щоби такі люди, як ми, які себе чітко позиціонують як модернізаторів, як підривників цього архаїчного строю, який наразі є в Україні, себе ефективно проявили? Таких питань ми торкалися і частину відповідей на них знайшли.

Але часу вже немає, бо наздоганяюча тактика, яку нам пропонували колишні та нинішній режими, є абсолютно антинародною.

Треба працювати на надриві, понад власних можливостей

Оксана Щирба: Анно, Ви є переможницею, я Вас насамперед вітаю. І, звичайно, хотілося би дізнатися, на скільки важко це було? Зі слів Павла, все проходило дуже напружено. Учасники, мабуть, все ж таки більше хвилюються, тому що кожен, звісно, прагне перемоги. Що Вас заставило взяти участь? Ваші враження, Ваші емоції…

Анна Нестеренко: Ну, по-перше, я частенько отримувала такий собі спам від Студреспубліки, але от чомусь Студреспубліку я ніколи не відправляла в спам… Хотіла отримувати їх листи, хоча не кожен із них, навіть, відкривала, щоб почитати. Ось мені пише Студреспубліка, ну, і чудово!.. Було там пара таких ідей, які мені цікаві. І тут я просто зараз знаходжусь у пошуку саме нових ідей, нового досвіду — знаєте, як ото кажуть, усе буває вчасно, просто прийшов той час, коли мені дійсно було пора була зібратись і поїхати на Студреспубліку. І я поїхала, я дуже така легка на підйом людина. І рішення прийнялось відразу, як тільки прочитала.

А перемогою для мене це стало ще й тому, що на Студреспубліку не так просто попасти: конкурсний відбір. І я написала, заповнила анкету, там свої думки виклала, і коли я вже отримала статус, що я пройшла, для мене це було, мабуть, уже перемогою, я зрозуміла, що мої думки є на вірному шляху.

Оксана Щирба: Рустаме, Олександре, ви є учасниками, чи був час за ці три дні (правильно, стільки ж це все тривало?) якось відволіктися, звичайно, познайомитись і відпочити, чи ні? Чи все було настільки напружено, що ви повністю, просто з головою поринули в цю роботу?

Рустам Савранський: Власне кажучи, часу не було взагалі навіть на те, щоб поспати, відпочити нормально, тому що гра була дуже напруженою. Від нас організатори вимагали інтенсивної роботи, в першу чергу, інтелектуальної. Це дуже виснажує. І в останній день, коли у нас було вже нагородження, і коли зранку в нас була можливість трохи відпочити та поспілкуватися, багато людей фізично цього не могли зробити, тому що просто вже падали від втоми.

Олександр Щерба: Я більше зі сторони організаторів скажу, що оргдіяльнісна гра має як основний компонент створення конкретної боротьби, конкуренції ідей, тих пропозицій, які є в грі. І навколо цього вибудовуються сильні та, мабуть, правильні рішення.

Оксана Щирба: Ну, це була більше для вас гра чи змагання? Чи те і друге, гра-змагання?

Олександр Щерба: Гра — це дуже умовна назва. Це, в принципі, метод пошуку рішень. Він використовується для того, щоб знайти відповіді на дуже складні питання. Ми всі знаємо про метод «мозкового штурму», але мало знаємо інші.

Коли ми говоримо про те, як змінити країну, коли ми говоримо про те, як зробити модернізацію країни, точно треба нетривіальні рішення, треба працювати на надриві. І це вимагається від кожного з нас і в повсякденному житті. Тобто ми маємо працювати дуже багато, щоб через 10-20 років жити як одна з найрозвинутіших країн світу, Україна має бути в ТОП-20 країн світу. Тому і в рамках гри ми вимагали від учасників, щоб вони працювали і фізично, і розумово, понад своїх можливостей, якщо так можна сказати.

Рустам Савранський: Я хочу сказати такою метафорою, що тільки, коли стоїш над прірвою, ти починаєш розуміти, як побудувати міст. І краще нехай це буде ігрова прірва, ніж реальна, і організатори нас постійно ставили над прірвою, що змушувало нас працювати і бути постійно активними.

Ми, республіканці, себе розуміємо як рушійну силу модернізаційних змін

Оксана Щирба: Павле, чи можете ви порівняти «VII [Зимову] Студреспубліку» з Студреспубліками минулих років? Яка особливість, родзинка була цього року?

Павло Вікнянський: Ми як республіканці перший раз перед собою поставили для гри те завдання, яке безпосередньо, буквально стосується нас, а не абстрактно України, Європи, світу, розвитку.

Зараз все було дуже правдиво, ми безпосередньо себе розуміємо як відповідальну, рушійну силу модернізаційних змін, і через це та напруга, яка була не тільки в учасниках, вона була і в організаторів. Бо справді гра – це таке середовище, де немає великої різниці, хто є організатором, хто є учасником, ми всі в цьому «підводному човні» знаходимося, і або зможемо подолати океан, відкрити нові землі, освоїти їх, або впадемо на дно — і ніхто нас не спасе, ніяке світове співтовариство.

Оксана Щирба: Анно, я так розумію, що в основному все проходило у вигляді обговорення, дискусії, правильно? Які основні питання ви обговорювали?

Анна Нестеренко: Спочатку — це відповідальність кожного: що ми мали зробити, але не зробили. Попереднє відкривало наступне питання, і поступово-поступово ми доходили до того, хто, що кожен із нас може зробити такого, щоб у результаті ми мали розвинену, модернізовану країну.

Ми маємо зважати не на олігархів чи зовнішніх гравців, а лише на думку українських громадян

Оксана Щирба:  Які подарунки Ви отримали?

Анна Нестеренко: Найприємніше питання. Для мене самий цінний подарунок був — це футболка Студреспубліки. Тому що коли я три дні дивилась на їхні кольорові футболки, скажу Вам чесно, я заздрила. Коли я побачила на нагородженні, що футболки дарують тільки учасникам попередніх ігор, я, звичайно, так розчарувалась, ну, думаю, не бачити мені футболочки, але я її отримала [сміється].

Також я отримала мобільний телефон Impression, цю електроніку наскільки я знаю, збирають в Україні, і я дуже зраділа, тому що в мене їхній планшет є, я тепер в такому, українському тренді [сміється]. Ну і, звичайно, книжки.

Для мене складно говорити про подарунки, тому що весь цей захід став важливою подією в моєму житті, всі ці подарунки, нагородження, воно, так, на другий план трошки відійшло.

Оксана Щирба: Які тепер плани після перемоги, Анно?

Анна Нестеренко: Планів дуже багато. Я з маленького містечка, я відкрила для себе багато шляхів і способів, що саме я можу зробити, як саме можу впливати. Я громадський діяч, але моя діяльність обмежувалася соціальними акціями або заходами. Самим головним стало для мене розуміння, що треба робити більше: я ніколи не ставила собі за мету займатися політикою, публічною політикою, але тепер я собі зрозуміла, що скоро у нас місцеві вибори, і як би я не хотіла, але я буду йти на вибори в міські депутати, бо тільки так я зможу впливати на те, що відбувається. Бути осторонь – ну, зараз це вже не діє, треба бути тільки в епіцентрі подій.

…

Павло Вікнянський: …для того, щоб в політиці бути ефективним, вже недостатньо тільки енергії, тільки гарних якихось намагань, не працює воно вже, треба чітка, послідовна програма дій, яка має бути україноцентричною, і яка має ґрунтуватися не на запозиченні якихось чужих рішень, ми тоді завжди будемо запізнюватися, а на українських рішеннях. І тому негайно потрібна (це основний висновок із гри) модернізаційна програма для України, що буде давати відповіді практично на всі питання і буде готова до втілення. Вона не має звертати уваги на олігархів або зовнішніх гравців, які впливають на Україну, а зважати тільки на думку українських громадян.

…

Що найближчим часом чекає нас, українців?

Оксана Щирба: Одна із цілей проведення «Зимової Студреспубліки» – це був пошук тих активних людей, які зможуть долучитися до управління державою, які захочуть якісь зміни вносити, правильно? Таким чином в мене виникає питання до учасників і до переможниці. Сьогодні дуже багато ставлять питання, от, хто несе відповідальність за те, що відбувається в країні, що може змінити сьогодні, насправді, ситуацію на краще, чи, мовляв, змінити саму систему… ми намагаємося змінити систему уже тривалий час. Наступне, переобрання влади: кого вибирати зараз, сьогодні? То що робити, і, звичайно, що найближчим часом, на вашу думку, чекає нас, українців? Прошу, Олександре.

Олександр Щерба: Ну, по-перше, є такий висновок із «Зимової Студреспубліки»: ми втримаємо державу, але заплатимо за це дуже велику ціну. І потім постане питання, а що ми робимо далі? Якщо ми не зробимо дійсних змін, то, як це не боляче говорити, через певний період ми все-таки втратимо свою державність. Це ми маємо відверто казати.

Оксана Щирба: Які це мають бути зміни? 

Олександр Щерба: Зміни по суспільному, політичному, економічному устрою в державі. Ми про це говоримо не відсторонено: в нас на грі був лозунг: «Модернізація або смерть». Коли ми говоримо «республіка», то «республіка» значить «спільна справа». І ми говоримо про те, що кожна людина має нести ту відповідальність по побудові держави, побудові того, як ти живеш у своєму домі, в своєму місті, в своїй державі. Допоки ми скидаємо з себе ці задачі з надією на те, що, там, хтось прийде, гарний політик і повирішує все — нічого не буде. Вже 20 років хтось приходить, щось вирішує, а ми живемо все гірше й гірше.

Рустам Савранський: Я особисто для себе зрозумів, що почати треба з того, щоб навчитися домовлятися, навчитися слухати один одного, бо в Україні зараз дуже багато різних сил, які діють нібито в одному напрямку, але з різними інтересами. І для того, щоб нам вижити, для того, щоб провести таку необхідну модернізацію, необхідно, щоб люди почали слухати один одного, і хоча б намагалися поступатися своїми інтересами та амбіціями заради спільної дії, заради того, що є Республікою.
…

Оксана Щирба: Я дякую, що ви прийшли, буду рада вас бачити ще. Удачі вам, насамперед, у такий нелегкий для нашої країни час.

Павло Вікнянський: Дякуємо всім. Ми обов’язково переможемо!