Навіщо нам «Студентська республіка»?

*варто зазначити що на автора дуже вплинула філологія, тому просимо сприймати пропозиції по ідеології Студреспубліки лише як початок розмови.

Studiosus – той, що цікавиться
Studēre – направляти завзяття на щось
studens, родовий відмінок studentis — «ретельно працюючий», «такий, що займається»
res publica, «справа народу», „громадська справа/річ” (в звичному вигляді – налого „Політії” Аристотеля)

3-4 липня існувала київська студентська республіка у парку Дружби Народів. Ще 5-го всі для себе закривали цю частину свого життя.

У рамках Студреспубліки повинно було відбутись сім ігор – Гра Халіфа, Ринок, Парламент, Райони, Політика, Тюрма і Університет. Гра Халіфа передбачала можливість звичайній людині знайти артефакт, що давав їй абсолютну силу на дві години. На жаль, цього разу ми не отримали яскравої політики Халіфа, а бажані носилки, на яких повинні були його носити, привезені не були. Ринок — це місце, де всі продають товари та надають послуги, також передбачалося, що саме там люди закуповують усю (!) їжу в інших громадян (які викуповують її перед тим на аукціоні). Також у грі "Ринок" передбачалося, що власне рольові гравці (міністри, спікери, професори) теж живуть за ігрові кошти, які для них виділяє Парламент. Ринок не вдався за трьома причинами – погана погода, незрозумілий парламент (хоча торговці могли вирішити, наприклад, не підкорятись парламенту, оголошувати страйк, і т.д.) і нерозуміння функції ринку. Тюрма мала бути місцем публічного осуду, бо знаходилася на видному місці, а людина повинна була перебувати на огляді у всіх. Тим не менш, ані Парламент, ані громадська охорона не відправили туди жодного, а Університет не стикався з такою необхідністю. Отже, останні три гри не відбулися,зате пройшли інші чотири.

Райони – за зразком центрально-азійської Махаллі. Вони повинні були обирати свою місцеву владу, давати людей для громадської охорони, слідкувати за санітарним станом. Надалі буде корисно більш ретельно перевіряти власне порядок територій під районом, коли він їде, а також кордони його територій (бо сміття залишалось і за кордонами Студреспубліки, біля відповідного району). В таких випадках будуть накладатися санкції. Загалом, "Райони" як гра відбулисья хоча спочатку передбачалося, що кожна команда може селитися де захоче. Але тоді постало питання, що більшість вишів хочуть жити разом. Для того щоб спеціально цікавіше розселити, було вирішено, заселити райони так, як їм бажалося. Також до цього додалася небезпека, що той виш, що обере „діаспорну стратегію” або буде повністю розчарований, бо у всіх районах більшість матиме не він, або навпаки – розчарує інших, бо буде мати більшість всюди. Тим не менше, ми вважаємо, що гра районів вдалася через дві омонімічні причини – спеціальне „бомжацьке” (бо всі, хто за межами району — бомжі) "місце хіпі" біля району, де жив „КРОК”, і де разом з завідуючим кафедрою політології О.Корнієнком співали „All You Need Is Love”, і , відповідно, район Любов ув іншій стороні міста, що оголосив автономію. В останньому випадку було цікаво, чому ж тоді цей автономний район таки мав свого представника в колегії виборців?

Парламент вийшов як гра, тому що як структура він зміг, щоправда з великим запізненням і налякавши ринок, почати працювати. Він прийняв ряд законів, найбільш одіозні з їх норм – можливість обрання в магістрат лише бакалаврів (хоча з 10 членів магістрату 9 заявляють, що є аж магістрами – українська традиція мати вищу освіту будь-яким чином, як міністр юстиції), зміна прямих виборів мера на колегію виборців, де 10 – магістрат, а 10 – представники районів. Дивно, що 2 представники на цих виборах утримались. Очевидно, це були представники районів, але яких? Також цікаво зазначити, що, не зважаючи на те, що серед кандидатів у мери могли бути лише магістри (а таких приблизно 12), ми мали спочатку 5 заяв. Потім все скоротилося до двох. Тому можна сказати, що як гра вийшла і Політика. 

Що стосується власне Університету, то ця гра була стратегічною. Було 5 важких сесій, була підготовка презентацій і два блискучих результати – дві позиції з доданими стратегіями для розвитку міста. Відповідно, коротко їх означимо. Перша – розуміння всього міста через естетику (наука як естетика думки, громадянські самоврядні та самооборонні обов’язки як краса духу і поведінки, архітектура як краса побуту, і т.д.), з доданою до позицій піар-кампанією. Друга – зв’язок грошей та соціального забезпечення, що надає відчуття безпеки від міста. Коли ти комунікуєш із містом, роблячи платежі та отримуючі від нього гроші та бонуси, надаєш картки для покупок своїм дітям – і відчуваєш, що все безпечно. Відповідно, проектом тут була соціальна картка.

Чого ми хотіли навчитись?  

1. Починати з майбутнього. Тобто, коли наш інтерес – це не те, що ми бачимо, а те, що хочемо бачити. Не гроші, а прибуток.

2. Соціалізовуватися. Саме тому ми так цікаво розташували команди, зробили парламент: для того , щоб саме там спілкувалися райони, хотіли зробити ринок. Тут ми спиралися на східну модель соціалізації.

3. Виокремлювати з себе найрозумніших, довіряти їм, і саме їх штовхати вперед нагору (замість перетворення нормальної конкурентної політики на анархію). Тобто, типова схема ядра західного суспільства.

4. Розумні повинні були стати в т.ч. борцями за владу, а борці за владу – в т.ч. розумними. Знову таки, типовий західний варіант.

5. Бути спокійними. Не зважаючи на шалений тип гри, саме східний спокій і впевненість давали найбільше. Головне не результат, і навіть не участь, а процес всередині тебе.

6. Бути громадянами (тобто, крім приватної справи, мати і спільну – тобто рес-публіку).

7. Вчитися постійно, з жагою і завзяттям.

8. Позиція – а саме це вимагалося на п’ятій сесії університету – це те, у що ти віриш, і лише потім можна вибудовувати стратегію.
   

Вже після гри, на рефлексії, члени Університету багато критикували за економічні провали, малу кількість спорту, тощо. Та загалом треба відзначити, що Київська Студреспубліка — це схрещення західної демократії, що працює в майбутньому та теперішньому, зі східним містом, що живе поза часом. І саме останнє дозволяє нам завершити гру — притому, що Університет продовжує працювати. Тому запрошуємо до цієї структури всіх тих, хто цікавиться новими знаннями і досвідом.  

Додаток

Відповіддю на питання заголовку є 7 пунктів „чого ми хотіли навчитися": саме для цього нам і потрібна Студреспубліка.

Що ж стосується ідеології – то вона йде з філології. Студент – це член відповідних корпорацій, які в Україні є вишами (і не тільки). Тобто будь-хто, хто хоче навчатися і бути студентом (з усім відповідним завзяттям), може зайти в Студреспубліку і стати її громадянином. А щоб стати студентом внутрішнього Університету (це віртуальність в межах віртуальності), треба докласти ще більше сил.

Республіка – це значить, що всі ті, хто хоче вчитися, роблять у цьому просторі спільну справу, мають „спільну приватну власність” (як одне  з історичних значень слова "республіка"). Тобто, всі разом, і всі за себе. "Студентська республіка" –  це проект, що наразі не має аналогів на теренах СНД саме за рівнем віртуалізації та,  водночас, прагматичністю. 

І чимдалі – тим більше. Більше часу (чого багато хто хотів), більше місця, більше людей. Щоб був Ринок, Халіф і Тюрма. І звісно – що було майбутнє – наше розлоге ком’юніті, що і після Студреспубліки працює над громадськими, політичними, бізнес-задачами.