«Глобалізація і націоналізм – український вимір» — такою є тема есе що беруть участь у конкурсі, співзасновником якого виступив Голова Правління Фундації ім. Олега Ольжича Микола Плав’юк. Цей конкурс проходить у рамках ширшого конкурсу на звання «Кращий студент України», який щорічно проводить ВМГО «Студентська республіка».
Вручення перших премій відбулось 19 листопада у Тернополі під час проведення конкурсу на звання «Кращий студент України». Лауреатами конкурсу стали Катерина Заблоцька (Дніпропетровськ) і Катерина Штепа (Київ).
"Українське Слово" починає публікувати есе учасників конкурсу. Маємо надію, нашим читачам буде цікаво дізнатися думки молодих людей про глобалізацію і націоналізм.
Глобалізація та націоналізм – український вимір
“Ера національної держави минулася…
нації перетворилися на звичайну “фікцію”
Ентоні Гіденс
Дослідження глобалізаційних процесів у світі безпосередньо пов’язано з питанням націоналізму. Відомо, що глобалізація — перетворення певного явища на світове, яке стосується усієї земної кулі: процес, що охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і більш залежним від усіх його суб’єктів. Глобалізація має на меті усунення розходжень між людьми, наближення до “природного стану людської природи, сутність якої всюди однакова”. Але вона також тисне на місцеву автономію. Глобалізація є причиною відродження локальних культурних ідентичностей у різних частинах світу, тому що спроби усунення відмінностей між націями формують у суспільстві відчуття необхідності виокремлення, виділення, що породжує відродження націоналістичних рухів, протестів. Місцеві націоналізми виникають як реакція на глобалізаційні тенденції, коли слабне сила старих національних держав.
Процес глобалізації, його сутність, кидає виклик націям. Це новий і незвичний ворог. Якщо раніше одні нації завойовувалися, пригнічувалися іншими націями, то тепер глобальний безликий технократичний світ загрожує самому існуванню націй як окремих спільнот людей, що мають свої окремі ознаки, культурні прикмети та спільне, окреме від інших націй господарство – економіку країни.
Вирішення проблеми глобалізації у соціокультурній сфері полягає в універсальності націоналізму, оскільки це світоглядний принцип, найбільш притаманний передовим представникам народу, які виборюють своє право на розбудову власної держави, прагнуть перетворитись на націю. Головна ідея націоналізму полягає в державності, незалежності та самостійності, при чому держава не є формою і засобом організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, є не тільки корінним етносом, а містить також усі етнічні меншини. І справжній націоналізм обстоює право на державність усіх (корінних і некорінних) етнічних угрупувань народу. Коли певний народ перетворився на державну націю – від націоналізму має залишитися лише патріотизм.
Україна також втягнута у цей процес. Адже глобалізація збільшила нерівність між людьми і деградацію навколишнього середовища. Перенесення виробництва із розвинутих країн у країни з дешевшою робочою силою приводить до ліквідації робочих місць і безробіття в першому світі. У багатьох бідніших націях глобалізація є результатом закордонного бізнесу, який утилізує працівників цієї країни, щоб отримати перевагу від нижчої вартості робочої сили. Україна якраз відноситься до тих країн, де працівники згодні працювати за низьку плату. Згодом, якщо закони праці в таких країнах змінюються на користь працівників, то фабрики закриваються і переїжджають у інші країни з більш привабливими умовами для ведення бізнесу. Але зараз Україна все більше i глибше оповита процесом глобалізації.
Звичайно, однією з форм боротьби з глобалізацією є націоналізм. Однак явище націоналізму в Україні для значної кількості людей залишається малозрозумілим, а довгі роки дискредитації українського націоналізму виробили в значної частини населення стійкий комплекс несприйняття націоналізму взагалі. Це не є нормальний стан, оскільки він базується не на знанні, переконанні чи життєвому досвіді, а на довготривалій ідеологічній обробці населення, пропаганді, яка значною мірою спричинила деформацію свідомості народу, спотворення основ буття нації.
Тим часом націоналізм, як ідейний та суспільно-політичний рух, у сьогоднішній Україні має своїх виразників в особі партій та громадських організацій. Як політичний фактор це структурована сила, що займає свою нішу у політичному житті країни. Сукупна діяльність націоналістичних організацій в Україні становить основу націоналістичного руху.
З історії націоналістичного руху знаємо, що найвищим репрезентантом націоналістичного світогляду була ОУН (Організація Українських Націоналістів), яка постала у 1929 році й вподовж десятиліть, попри внутрішні суперечності й розколи, несла основний тягар боротьби за державну суверенність української нації.
Історія націоналістичного руху – це яскрава сторінка історії національно-визвольної боротьби. Інтерпретація цих фактів цієї історії має бути незаідеологізованою, а розглядатись під кутом погляду реалізації національного ідеалу. А ще в недалекому минулому усі факти, пов’язані з діяльністю ОУН у період другої світової війни, або замовчувалися, або до невпізнання фальшувалися.
Націоналізм, зокрема націоналізм український, бере свої витоки з прадавнього минулого, він фокусує і кристалізує у собі все краще, всю ієрархію людських чеснот, що були набуті народом у часі його історичного буття. Самодостатність українського націоналізму полягає у його визвольній та державницькій функціях. Ідеалом українського націоналізму була і є Українська Самостійна Соборна Держава.
На початку 20 століття українському націоналізмові судилося стати могутньою ідейною силою на шляху до свободи. У 21 столітті наша воля, інтелект і праця мають зробити український націоналізм визначальним фактором державотворення, аби врешті сповнилася мрія наших великих попередників – відродилася могутня, велика й велична Українська Самостійна Соборна Держава, яка зможе відстоювати власні інтереси на економічних ринках та в культурному житті.
Олександр МІЩУК, учасник конкурсу "Кращий студент України" (2010р.).