Хто ж в Україні зараз мир понесе?

Зокрема, серед тих, хто мав слово 13 червня 2014р., були композитор Володимир Бистряков, Міс Україна-2013 Анна Заячківська, Міс Україна-2007 Ліка Роман, Народна артистка України, перший Міністр культури України Лариса Хоролець, оперна співачка, солістка New York City Opera Олександра Грабова, Народний артист СРСР, лауреат премії ім. Т.Шевченка Валерій Степанян-Григоренко тощо. У підсумку заходу була затверджена його резолюція.

Публікуємо витримки з виступу Павла Вікнянського.

Зараз уже точно справа не в ура-патріотизмі, і не в тому, щоб захоплюватися, як все у нас гарно: активізувалися громадянські активісти і т.д. На дворі – громадянська війна, давайте будемо відвертими. Її можна — ще поки вона, є таке російське слово «вялотекущая», зупинити, поки ще не пізно — або це спотворить Україну! Якщо вона виживе, назавжди цей біль, величезний біль залишить такі сліди, які, я думаю, що ми навряд чи зможемо подолати і пережити.

Наївно думати, що навколо України одні друзі. В цій ситуації ми один на один фактично з усім світом: ми один на один з тими, хто нами маніпулює, давайте будемо відвертими – це Захід; ми один на один із нашим колишнім стратегічним партнером – Росією, яка перетворилася на агресора. А де ми? Кожна людина, як дорослішає, якщо вона вже не дитина, вона хоче суб’єктності, вона хоче незалежності, в тому числі від батьків. Станьмо справді незалежними!

Яким чином? Важливе питання: як нам перейти в конструктивну фазу з усіма проблемами, які зараз є? Абсолютно переконаний, що тут справа в важкому виклику, який ми маємо всі подолати. Це виклик з Євангелія, що «блаженні миротворці». Здається так просто… але ж Господь окремо виділив це! Хто такий миротворець, виходить? Герой, не той, хто на війні перемагає, а найважче тому, хто мир несе. Хто ж в Україні зараз мир понесе? Чи зможуть ті, дуже поважні, цікаві, розумні, духовні люди, які тут сидять, понести, справді, мир? Не розказувати, що «ми на заході України або навіть на Майдані краще знаємо, як рухатися Україні». І не будемо окремо так само чути, що «ми десь тут собі в т.зв. нових «республіках» щось собі вирішили», і «ми не хочемо взагалі питатися у звичайних українських громадян, у тому числі, на сході України, що нам робити»? Хто ж буде тим, хто понесе цей мир?

Є величезна відповідальність і небезпека. Бо в цій ситуації, коли обидві сторони накручені (я зараз не аналізую, де більше людей, це вже значення не має), коли гине людина, і вже діти гинуть — це жах, і коли один на одного показують: «Це ти винен, ні, це ти винен!», — всі винні! І це відповідальність всього суспільства, я тут з п.  Бистряковим погоджуюсь — і моя відповідальність як людини, яка багато робить для виховання, для розвитку лідерства серед молодого покоління. На жаль, цього не усвідомлює злочинний політичний клас! Увесь! 

І треба бути чесним: є сподівання на нового Президента Порошенка! Але він – поки частина цього злочинного класу. Він є і був багато років його спонсором, він був одним із засновників Партії регіонів, яку багато хто знищити тут тепер хоче. І, якщо наївно, як дитина, сприймати все (а після цього буде кров тоді!), то значить, ми знову наступимо на ті самі граблі…

Тому я пропоную нікому не розслаблятися. Використовуючи громадянські механізми, не послабляти громадянський тиск. І тільки реалізуючи, як ми, Студреспубліка, вимагаємо Стратегію-2050 для України!

Яка має бути країна? Україна має розвивати IT-сектор, [у нєї має бути] нова металургія, нова індустріалізація, новий аграрно-промисловий комплекс, нова якість гуманітарної політики, і при цьому — є узгодження щодо цінностей у державі. Або ми знову розказуємо про: одні герої на Сході, інші герої на Заході, — знову скубемося…

І, впевнений, що дискусія про майбутнє – це абсолютно вдячна справа. Це те, що дозволить нам об’єднатися навколо чудової, щасливої, єдиної України, тієї України, в яку ми віримо. Це Україна — одна з ТОП-20 найбільш розвинутих країн світу. Нам Бог все для цього дав, тільки, аби ми не згаяли цієї можливості…