15 років Студреспубліці: демократизація чи деградація?

Олег Слизько рефлексує літній цикл Студреспубліки-2013: «Ми часто чуємо від батьків і дідів, що молодь пішла не та, що в свій час працювали на заводах, служили в армії, брали зброю і йшли на фронт, а зараз гулянки, алкоголь і бажання отримувати гроші за «ничегонеделанье». Але те, що відбувається останні роки – це просто жах!»

Минув місяць із моменту завершення останнього у 2013 році етапу–фіналу Міжнародної молодіжної програми «Студентська республіка», в якому брала участь і полтавська делегація.  Згасли емоції, тепер можна з холодною головою розповісти про те, що ми побачили за останні роки і констатуємо протягом 2013-го.

Цього року Студеспубліці виповнилося 15 років. Це абсолютний рекорд існування багаторівневого громадського проекту. Відповіддю на питання «як?» є те, що у центрі Республіки завжди був зміст, а не гроші чи певні особи, політичні структури, популярність або фан.

Наприкінці 90-х Народно-демократична ліга молоді (на той час найпотужніша молодіжна організація в Україні) заснувала «Студентську республіку». Завдання було просте – тоді, коли держава не займалася підготовкою молодих кадрів, а лише оговтувалась від купонів і гіперінфляції, запропонувати проект демократизації суспільства та виховання політичного кадрового потенціалу, спрямований, у прямому сенсі, на державотворення.

Більшість людей чули про Студреспубліку, але не знають саме що це таке, а ті, хто вважають її простою молодіжною тусовкою – глибоко помиляються. Моделюється держава (на локальному рівні – регіон), є свої закони, керівництво, економіка, валюта, судова й правоохоронна системи та вибори. У центрі – проблемна задача гри.

Шукається відповідь на ключове питання гри, обираються президент і парламент, але щонайголовніше, процеси, які відбуваються протягом декількох днів на Студреспубліці, в тій чи іншій мірі повторюються в реальній Україні.

За десять років Ваш покірний слуга відвідав 33 різні етапи Студреспубліки: у вищих навчальних закладах, у Полтаві, інших регіонах і, безпосередньо, 10 підсумкових фінальних етапів у Криму.

За це десятиріччя, рефлексуючи й аналізуючи, глибоко занурюючись у проблематику, особливо беручи до уваги переломний, у поганому сенсі цього слова, 2013 рік, порівнюю студентську молодь 80-х і 90-х років народження.

№	Критерій	Молодь 80-х р.н. (активний період громадської діяльності – 2003-2010):	Молодь 90-х р.н. (активний період громадської діяльності – 2011-2013):
1	Грамотність	—  поодинокі помилки, здебільшого пунктуаційні, рідше орфографічні.	—    помилок набагато більше. Граматичні, орфографічні. Е/и в українській, о/а в російській, слова разом/окремо та ін.
2	Адекватність	—  не відповісти на дзвінок вважається поганим тоном.	—    не відповідати три дні на дзвінок вважається нормальним, бо не бачив чи був зайнятий.
3	Відповідальність	—  соромно за невиконане прохання чи завдання, є прагнення виконати пізніше; —  молодь може свідомо брати на себе відповідальність робити щось значне.	—  відчуття провини практично немає, знаходяться мільйони причин у виправдання собі; —  молодь боїться брати на себе відповідальність.
4	Освіченість	—  гарний базовий шкільний рівень.	—    помітні прірви, особливо в історії, літературі, правописі та вокабулярі.
5	Результативність	—     велике бажання саморозвитку, участь у написанні проектів законів України, у прийнятті рішень місцевої влади, вплив на місцеву молодіжну політику, самостійна організація масових заходів, особистий успіх; —     середній термін перебування у громадському активі – 2 роки.	—  невелике бажання саморозвитку, втрата позицій у відносинах з владою, зменшення кількості самостійних молодіжних проектів; —  середній термін перебування у громадському активі – 1-1,5 роки.
6	Меркантильність	—  багато молоді займалось громадською діяльністю безоплатно.	—  у громадському середовищі стало набагато більше молоді, яка працює на вигоду собі, хоча при цьому загальна кількість громадського активу зменшилась.
7	Егоїзм	—  молодь значніше згуртована, чужою проблемою переймаються більше.	—  зростання рівня індивідуалізму та байдужості до проблем інших.

Ми часто чуємо від батьків і дідів, що молодь пішла не та, що в свій час працювали на заводах, служили в армії, брали зброю і йшли на фронт, а зараз гулянки, алкоголь і бажання отримувати гроші за «ничегонеделанье». Але те, що відбувається останні роки – це просто жах!

На перших моїх Республіках не було доступу до інтернету, ми не знали, в повній мірі, про можливості Ґуґлу, а писали програму партії з голови та від руки. Ми могли легко трактувати закони Студреспубліки, знаходити невідповідності та в судовому порядку відстоювати свої права. Балотуватися та бути обраним для нас було справжньою честю і відповідальністю. Ми гордилися цим успіхам, особливо коли полтавською командою виграли вибори і Студентськими президентами України стали Євген Бакланов і Роман Скок у 2004 та 2008рр. відповідно.

Цього року на регіональній Студреспубліці у Полтаві студенти, що пройшли попередній відбір (!!!), як не прикро це визнавати, здебільшого не розуміли таких слів, як «мажоритарний округ», «юстиція», «каденція», не знали різниці між міськвиконкомом і облдержадміністрацією, а до можливості відкрити власне підприємство, балотуватись і бути обраним чи просто поспілкуватись із успішними людьми, цим самим здобути неоціненний досвід, віднеслись як до якихось жартів та іграшок…

Уже майже три роки голова Студентської ради м. Полтави не являється радником міського голови, не входить до складу виконкому міської ради, навіть статус дорадчого органу при міськвиконкомі теж втрачено. Хоч це і співпало зі зміною міської влади, але за цей час жодної серйозної спроби повернути молоді важелі впливу у місті не було. І найгірше те, що всіх усе влаштовує.

На загальному тлі розвитку молоді, якщо ще додати кризу в медіа-середовищі, більш відому як 5С (скандал, секс, страх, смерть і сміх), алкоголь, життя в соціальних мережах, пропаганду ЛГБТ-спільноти і безмежну тягу до тусовок, то можна свідомо сказати, що майбутнього в молоді майже не залишилось, як писав у однойменній статті відомий експерт Сергій Дацюк.

Можна бити себе в груди, кричати і винити у всьому цьому владу й державу, як звикли українці, залишковий принцип формування бюджетів усіх рівнів по відношенню до молоді, чи інертність молодих людей, чи брак сімейного виховання, втрату педагогічних цінностей і поки що невдалу реформу у сфері освіти, але це аж ніяк не вирішить проблему.

Перше, що потрібно зробити, це визнати проблему й усвідомити, що скоро буде лихо! Молодь підростає і завтра саме вона почне займати передові позиції у місті. І якщо це будуть полтавці, про яких ми згадуємо вище по тексту, то ми точно втрачаємо якість, а залишаємо лише кількість. Страшно подумати, до чого можна довести нашу матінку з такими кадрами, але ще страшніше те, що цей нисхідний тренд деградації особистості неодмінно затягне й усіх тих, хто поки що залишається поза ним. Громадську позицію буде втрачено і доступ до представництва на передовій матимуть виключно гроші та лідери-самодури, які окрім беззмістовно кричати нічого робити не вміють.

Перші п`ять років «Студентську республіку» проводили виключно в регіонах України, а з 2004 року вона набуває статусу всеукраїнської, пізніше – міжнародної. Зверніть увагу, якщо провести паралелі, то чітко видно, що Студреспубліка відбулася на міжнародному рівні, а починала з побудови регіонів. Тобто місцеве самоврядування – це старт до громадянського суспільства, справжньої політичної системи та потужної держави, а не навпаки, як робиться у нас уже 22 роки. Звідси, падіння держави буде рухатися з її регіонів, коли з центру не можна уже буде «витягувати ситуацію» без потужних кадрів на місцях.

І на кінець, пропоную проглянути відео друзів Студреспубліки – чудового гурту DK,DANCE з класною піснею «Ми змінимо світ». 

Ми зітремо стереотипи і точно змінимо світ, а чи на краще?

 

Інші статті з розділу Аналітика-2013