Світ змінюється, реформується, але проблеми ті самі. Порушення прав, соціальна несправедливість, диктатури — це виклики, що стоять сьогодні перед усім світом. Виходи з цієї ситуації та перспективи розвитку шукали учасники Школи політичних досліджень при Раді Європи, у т.ч. один із лідерів Київської СтудреспублікиАртем Ніколенко. Семінар на тему «Sapere Aude: Свобода і право як підстава мислення і пізнання» проходив в Іспанії з 30 травня по 2 червня 2016р. Дискусії сприяли воістину надихаючі види містечка Торракабальєрос, що знаходиться неподалік Сеговії.
На заході зібралися інтелектуали, активісти та журналісти з України, Білорусі, Росії, Угорщини, Польщі й ін. країн. Вони взяли участь у дискусії про розвиток прав і свобод у світі, проблеми авторитарних режимів, вивчали світовий досвід демократизації. Також обговорювали проблеми глобалізованого світу: межі контролю та свободи, саморозвиток людини як процес модифікації свободи, свободу як підставу самої себе. Про основні тези доповідей експертів і багато іншого цікавого — далі.
Студреспубліканці завжди на вістрі прогресивних дискусій і змістовних подій. Як от семінари Асоціації шкіл політичних досліджень при Раді Європи, що дають украй необхідну Україні та світу дискусію за участі фахових експертів і прогресивних учасників. Міжнародний рівень дискусій дає змогу обговорити проблеми, що насправді є однаковими для всіх. Україну на цьому заході представляв активіст, один із лідерів Київської Студреспубліки Артем Ніколенко.
Глобальний світ: межі контролю і свобода
У перший день традиційно відкрила Школу її засновниця Лєна Немировська, яка донесла, що в умовах авторитарного режиму нам всім вкрай необхідна інтелектуальна дискусія та свобода мислення, протягом семінару це робитимуть висококваліфіковані експерти з різних країн світу.
Співорганізатором заходу виступив президент фонду Valsain, комісар із прав людини Ради Європи (1999-2006рр.) д-р Альваро Хіль-Роблес, який і продовжив дискусію на тему «Чи досяжна демократія без цінностей». Ним було проаналізовано історію та діяльність Європейського Союзу, метою створення якого, як він повідомив, було, у першу чергу, «просування людських цінностей, дотримання прав і свобод людини», а не відстоювання чиїхось особистих інтересів, хоч би навіть це були інтереси якоїсь окремої країни. Саме тому знаний політик розкритикував позицію певних євродепутатів, що намагаються протиставляти Захід і Схід: «Ми не маємо будувати Європу проти Росії, це має бути шлях співпраці, але, звісно, на демократичній основі».
Іншою актуальною проблемою сьогодні стоїть питання мігрантів, у Європі ми можемо спостерігати зростання ксенофобських настроїв. «Але ми стали забувати, що сам Європейський континент був створений на основі міграції, він ніколи не був етнічно однорідний». Згадаємо також, що у минулому такі країни, як Англія, Франція, Німеччина, самі були метрополіями й приймали багато вихідців із країн Африки та Близького Сходу. І сьогоднішня картина Європи багато в чому має такий вигляд завдяки мігрантам: «Німеччина ніколи б не мала такого розвитку, якби не мігранти, це багато в чому їх заслуга».
Коли постають такі питання, треба не забувати, що Європейський Союз й створювався, як раз, для захисту загальнолюдських цінностей та прав і свобод людини. «Легко відстоювати цінності, коли вітер дме у паруса, але набагато складніше йти всупереч», — влучно сказав д-р Альваро. Зараз при розгляді Європи можна виділити 3 фундаментальні моменти:
І. Демократична форма правління перетворюється у популізм і переходить із реального керування державою громадянами до маніпулювання правлячої верхівки. Демократія – це завжди вибір, вибір із альтернатив, він є чорно-білим (між «так» і «ні»). В той час як світ стає біль складним, наші знання про нього – простішими. Наприклад, коли в Америці йшли вибори президента, 85% мусульман підтримали правого Д.Буша, а все тому, що його опонентом був єврей за походженням. «Чим більшим стає світ, тим більш компетентним має бути виборець. Необхідно радикально підняти рівень політичної освіти!»
ІІ. Демократія склалась в однорідному суспільстві, з однаковими запитами. Але незрозуміло, як має працювати демократія у мультикультурному суспільстві. «Час демократії – вік індустріальної економіки».
ІІІ. Світ потребує більш широкої демократії, що враховуватиме інтереси ширшого кола людей.
Наступним доповідачем був Хуліо Гонсалес, політичний колумніст, професор права Університету Кастилії – Ла-Манчі, який говорив на звичну вже для нього тему про появу нових партій як відповідь на кризу в Європі. На думку експерта, підйом нових партій викликаний економічною кризою.
Про ознаки нових популістських рухів Хуліо Гонсалес уже говорив під час Школи для випускників у Сеговії (28 березня – 1 квітня 2016р.), читайте тут
Необхідно зазначити, що правий популізм можна пов’язати з фашистськими режимами, він містить релігійний компонент, а для лівого популізму ключовим моментом є віра у державу як елемент розподілу суспільних благ.
Артем Ніколенко спитався у спікера про різницю між популізмом як бажанням бути зрозумілим широким колам населення, що має бути завданням справжніх партій, і справді негативним терміном «демагогія», коли обіцянки не виконуються. Експерт погодився з такою постановкою питання.
Наступною доповідачкою була Тетяна Кастуєва-Жан: вона говорила на тему: «Росія і Захід: причини і глибина конфлікту», розповіла про дискурс, у якому сьогодні діє путінська Росія. Зокрема, експертка із міжнародних відносин зазначила: дії Росії мотивовані тим, що ця держава не хоче залежати від Заходу і робить все, як їй здається, аби бути самостійною, її ціль — запропонувати альтернативу впливу Заходу. Характеристиками потужності держави, як відомо, є безпека, валюта та фінанси, знання та технології — щодо цього всього Росія більш-менш досягла успіху тільки у безпеці. Це каже про її готовність до ризику та військових дій.
Наприкінці першого дня також було проведено інтерактивну сесію з провідним викладачем Лондонської Академії ораторського мистецтва Леоном Конрадом і публіцистом Олександром Шмельовим, під час якої учасники Школи з’ясовували, що таке універсальні цінності та що ж їх, власне, робить універсальними.
Верховенство права: право як міра свободи
Другий день був не менш насиченим, досліджувалися питання співвідношення права та свободи і відповідний цікавий досвід інших країн
Так, спершу ми слухали Вадима Клювганта — авторитетного адвоката, члена Конституційної комісії РФ (1990-1993рр.), екс-депутата, адвоката Ходорковського, де розбирали, що таке право та свобода, який її зміст, яке їх співвідношення. Було зазначено, що «ми розуміємо під правом постанову, закон, рішення суду, але форма ніколи не може тяжіть над змістом — це є лише формальне вираження. Право є єдиним гарантом свободи! Воно завжди має гуманний характер (в основі права стоїть людина)».
Необхідна культура закону, тобто будь-який нормативно-правовий акт не має протирічити праву. Якщо який-небудь закон протирічить, наприклад, базовому праву, закріпленому у конституції, то суд має в першу чергу використовувати і захищати право, закріплене у конституції. Звісно, що культура закону може бути лише у сприятливому політичному середовищі. Ось такі рецепти оздоровлення системи правочинства від потужного фахівця.
Наступним виступав Сергій Пашин, федеральний суддя у відставці, заслужений юрист Російської Федерації. Головний ініціатор впровадження суду присяжних в Росії доповів історію створення цього інституту та його наступне нівелювання. Цікаво, що після його запровадження в Росії кількість виправдальних вироків збільшилась до 20%. У цілому суд присяжних тоді зарекомендував себе, як надзвичайно ефективний інститут вирішення кримінальних справ.
Але з часом, як зазначає п. Пашин, влада побачила, що у неї немає гарантій засудження «ворогів режиму», тому був взятий курс на звуження цього інституту. Через деякий час із його повноважень було вилучено розгляд справ із предметом спору щодо хабарництва, ФСБ, транспорту. Через декілька років – справи, пов’язані з дітьми, жінками та статеві злочини. Далі було зменшено кількість присяжних із 12 до 8, а з 2018р. буде зменшено до 6 чоловік.
Тетяна Ворожейкіна, політологиня, одна з найкращих у Росії експерток із Латинської Америки, дала дуже ґрунтовну доповідь про шлях соціальної модернізації Бразилії як один із еталонних прикладів безкровної революції.
Отже, після ІІ Світової у Бразилії при владі опинився авторитарний військовий режим. Але з часом демократичні сили набирали потужність, у 2-й пол. 80-х почались масові маніфестації: було 2 рухи, правий та антидемократичний, а другий – лівий рух трудящих, підтримуваний профспілками. По мірі наростання протесту старі еліти прийняли рішення піти на компроміс та уклали з громадянами т.зв. «пакт Еліт» — документ, відповідно до якого стара еліта погодились реформувати владу та провести конституційну реформу. Однією з основних проблем була слабка активність у політичному житті широких прошарків населення, при цьому Бразилія була країною з одним із найбільш несправедливих розподілом доходів і з найширшим розривом між бідними та багатими. Це населення й стало потім основою перемоги лівого руху в Бразилії.
Найбільш цікавий пакет реформ реалізував лідер лівої Партії трудящих, президент Лула да Сілва. Головним кроком тоді стало впровадження системи сімейного гаманця, коли 12 млн найбідніших сімей виплачувалась невелика грошова допомога, в обмін на те, що їхні діти ходитимуть до школи та матимуть медичні довідки. Це призвело до того, що бідність впала на 67%. Таким чином відбулось формування нового середнього класу. При цьому Партія трудящих спиралась на найбідніші прошарки населення.
Проте на сьогодні у Бразилії знову політична криза і країна розколота навпіл: повалена президентка, до влади знову приходить реваншистські групи, спостерігається політизація судової влади.
Далі керівник відділу соціокультурних досліджень центру «Левада» Олексій Левінсон повідомив, що теми військових дій Росії, демонізація США, дружба з Білорусією та виступи проти гомосексуалістів — це все «фішки» 86% російських громадян. Саме тому «телебачення буде показувати те – що захоче населення» і домогтися змін буде важко, адже ці 86% не здатні йти проти себе.
Історія: саморозвиток людини як процес модифікації свободи
Третій день почався з виступу професора Європейського університету у Флоренції, історика культури Олександра Еткінда. Професор розповідав про нові колоніальні режими, Росію як імперію, а також про поняття внутрішньої колонізації. Проблема внутрішньої колонізації існує у тому випадку, коли держава відноситься до своїх громадян, як до захоплених. Для даного явища характерна така поведінка влади: політичне домінування, економічна експлуатація, культурна дистанція. При цьому йде процес демодернізації, перетворення країни, середи проживання – у середу споживання. Важливо, що «це є держава неоліберального зразку й вона не має іншого джерела прибутку, як з народу країни». Є й інший тип таких держав – це держави-сировинні паразити. У такому випадку їм взагалі немає діла до населення.
Григорій Шведов у виступі «Кавказький вузол — розв’язати не можна розрубати» обговорював проблеми кавказького регіону, його залежність від традиційного суспільства.
Лінгвісти Олексій та Олена Шмельови в дискусії наголошували, що застосування фемінітивів не є забороненим і кожен, хто вважає за потрібне, може ними послуговуватися.
Свобода як підстава самої себе
В останній день Школи виступав політичний аналітик і оглядач Кирило Рогов. Як завжди красномовно, він давав оцінку ситуації з суспільством, медіями й авторитаризмом у Росії. «Еліти хвилюються тоді, коли відчувають, що починають втрачати владу». Чому ж відбувається дистанціювання громадян від активної політичної роботи? На думку п. Рогова, «коли опозиція і влада перестають критикувати один одного, людям важко сформувати власну позицію». Але навіть будучі в одностайній позиції, серед населення країни думка не є монолітною та непорушною. «Ситуація обрушиться, якщо сила, яка їх скріплює перестане їх утримувати».
Наступним доповідачем був Арсеній Рогінський, історик, голова правління Міжнародного товариства «Меморіал» який розповів про історію розвитку цього громадського руху, його золоті часи та занепад сьогодні. Становлення громадських рухів почалось ще у післявоєнний період, коли почали утворюватися антисталінські гуртки, переважно марксистські. В 60-х роках громадський рух приняв форму круглих столів, які майже одразу стали поза законом. З 90-х років влада так і не зайнялася розвитком громадянського суспільства, казала: «Ринок зайде, демократія настане, от тоді і запрацюєте», але цього не сталось. Після Помаранчевої революції в Україні російська влада змінила свою риторику на ту, що громадські організації годують іноземні фонди. Через декілька років ввели поняття іноземні агенти, яке взагалі блокувало роботу з іноземними фондами. А організації, що на думку влади не визнали себе такими, взагалі за рішенням суду розпускались. І тепер деякі організації розпускають, деякі самоліквідуються.
З заключним словом до учасників події звернулися співзасновники Школи — філософ Юрій Сенокосов і Лєна Немировська.
В рамках неформальної програми в учасників Школи була можливість милуватися прекрасним краєвидами й архітектурними, історичними пам’ятками Сеговії та Мадриду, відвідати Долину Полеглих — меморіал тим, хто загинув під час Громадянської війни в Іспанії, побудований іспанським диктатором Франко з використанням праці політичних ув’язнених.
Республіканці щиро дякують усім учасникам, а також організаторам події — Асоціації шкіл політичних досліджень при Раді Європи, Норвезькому Інституту Міжнародних відносин, Фонду Вальсаїн, а особливо засновникам Школи Лєні Немировській і Юрію Сенокосову, менеджерам Школи Марині Скориковій і Степану Скорікову. Ми констатуємо корисність заходу для розвитку критичного мислення, розбудови більш відкритого, толерантного, прогресивного громадянського суспільства у всьому світі.
Цікавих спікерів запрошено до України на фіналСтудреспубліки-2016, тема якого «Позитивні сценарії модернізації України: роль громад і молоді».
