НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
12-09-2012 / Аналітика /  Україна

«Студентська республіка-2012» – чотирнадцять кроків до…

Фінальна Студреспубліка-2012 by Студентський мер Кіровоградщини Віталій Слюсаренко: «на 100% можна казати зараз лише про те, що «тушки» та гроші, перемножені на різного роду зв’язки, зіграли вирішальну роль у виборах Студентського президента, а, втім, все, як у справжньому житті». 

«Студентська республіка2012» – чотирнадцять кроків до… Не зробивши кроку вперед, не почнеш довгого шляху. Вже чотирнадцять кроків цього року зробила Студреспубліка як мульти-фестиваль, що об’єднує студентів України у змаганні та дружбі.

Абсолютно закономірним є той факт, що пройдений Республікою шлях є паралельним руху України в незалежності і не просто паралельним, а багато в чому схожим і навіть моделюючим, а це дозволяє розмірковувати про долю «двох держав» як про подібну і в чомусь навіть автентичну. 

Цьогоріч головною темою гри була «Країна моєї мрії», експерти та республіканці і просто молодь із різних регіонів країни розмірковували над пріоритетами в перспективному державотворенні – сильна держава чи власний добробут, матеріальне або ж духовне, колективне чи все таки індивідуальне.  Визначити пріоритет в такому конгломераті цінностей досить важко, а тим більше коли ціна питання – майбутнє суспільства. Тож експерти та депутати магістратів різних областей, набравшись терпіння, кольорових маркерів, дошок та паперу покрокували на кластерні та загальні пленуми, щоб із різності думок та бачень ліпити бачення розвитку країни з чотирьох (пізніше п’яти) ідеологічних векторів.  

У співвідношенні матеріального та духовного, індивідуального та колективного ідеологіями (кластерами) стали капіталізм, соціалізм, духовна й інтелектуальна держава та націоналпатріотизм, і, мабуть, починаючи з цього моменту варто зупинитись і поглянути на питання більш предметно. 

До питання суспільних формацій. «…Історія суспільства – це історія боротьби класів…» так відгукувався про стан речей в минулому і теперішньому видатний філософ і економіст Карл Маркс. Взявши за основу діалектику Гегеля (не менш відомої людини в філософському світі), він створив теорію класової боротьби і науковим шляхом довів її правдивість. Маркс казав про те, що суспільно-економічний лад починаючи з первіснообщинного змінювався і от зараз на дворі капіталізм – найбільш продуктивна і ефективна на зрізі попередніх трьох формація, але і він не є кінцевою точкою розвитку суспільства, він є лише кроком до нового суспільного устрою – соціалізму. Суспільства, де не існує приватної власності, класового гніту (класів взагалі), а отже і узаконеного рабства. Тобто соціалізм – нова суспільно-економічна формація, що створює економічний базис для відповідно нової суспільно–політичної надбудови. Більшість із нас і, навіть, на превеликий жаль, експерти помилялись, керуючись твердженням, що в Радянському Союзі було побудовано соціалізм.  

Після смерті В.І.Леніна, що праці Маркса та Енгельса розвинув і перевів в практичну площину, до влади в СРСР прийшов Й.В.Сталін і до тридцятих років XX століття через розстріли всього, що було ленінським, побудував систему потужного державного капіталізму, на чолі якого стала партія і, відповідно, її номенклатура, тобто фактично капіталізм із приватного прийняв характер державного. В.І.Ленін в одній із своїх праць казав про те, що соціалізм це і є державний капіталізм, але при обов’язковій диктатурі пролетаріату (найповнішій і найширшій демократії й управлінні робітників, що реалізовувалась через органи робітничої влади – робітничі ради), цього і багато чого іншого, що мало б стати умовою побудови соціалізму в країні не стало, доходило навіть до абсурду, коли видання Леніна, Маркса й Енгельса перевидавали і там змінювали слова (наприклад, в усіх 55 томах Леніна слово «кооперація» замінили на «колективізація», що було фактичним поверненням до первісного суспільства). Так от, пройшовши через абсолютну владу протягом більш 70 років партійна номенклатура КПРС зробила ніщо інше, як розтягнула державу по власним кишеням, тобто капітал знову прийняв форму приватного, перейшовши з державного, і все. Соціалізму не існувало точно так, як і не можливий капіталізм після капіталізму.  

Ми сьогодні не знаємо історичної об’єктивності, дехто не зрозумівши, дехто не захотівши, а дехто злякавшись, не зміг нам її донести і та ілюзорна думка, що соціалізм – це адміністративна економіка і тоталітарне управління, сьогодні не дає нам можливості відкрити очі і подивитись на світ, як він є. Приємно було б усвідомити, що «Студентська республіка» розповість про дійсність, але… «маємо те, що маємо». 

Тобто узагальнивши останні два абзаци і повернувшись до питання кластерів взагалі, хотілося б зробити висновок: капіталізм і соціалізм – дві суспільно-економічні формації, в першій ми живемо, інша на нас чекає (навіть якщо називатиметься вона по-іншому), то що ж таке  духовно-інтелектуальна та національно-патріотична держави? Розібравшись, визначаємо, що теж капіталізм, але з різними культурними та ціннісним надбудовами (хіба в Індії чи Непалі або ж нацистській Німеччині наймана праця, при безлічі інших характеристик, керували суспільством?). Я це до того кажу, що ставити і розглядати в одній площині формації та їх надбудови, керуючись і тими, й тими як рушійними силами в побудові суспільства, на маю думку, хибно і навіть не чесно по відношенню до тих, хто не до кінця розуміє історичну та соціальну об’єктивність. 

Моя критика має за мету донести наступну думку: ставлячи за мету побудову суспільства мрії потрібно перш за все розраховувати на свідому і об’єктивно мислячу молоду людину, вона будуватиме Україну, і майбутнє країни напряму залежить від знань, які юний сподвижник отримає сьогодні.  

Гра. Змоделювати суспільство кількістю в декілька десятків мільйонів із його соціальними інститутами на одній окремо взятій базі відпочинку, зробити репрезентативною цю модель, змусити її діяти свідомо задача складна для когось навіть нереальна, але оргкомітету вдалося досягнути результатів: бунтували, судились, опозиціонували, обирали, пропонували та й просто відпочивали, робили це свідомо і, напевне, відверто. Але мотиви, які сподвигали республіканців на такі дії – ще один блок запитань, не зовсім зрозуміло: бунтували, бо були не згодні та опозиційні, чи захотілось внести «родзинку» у гру; судились, бо знайшли порушення і хотіли інших результатів чи хотіли інших результатів і знайшли невідповідності; опозиціонували, бо хотіли змін, чи нонконформізм та бажання виділитись зіграли стимулюючу функцію, а бажання змін – популізм; обирали гідного та здатного працювати чи обрали найхитрішого, маючого найбільшу кількість людського та грошового потенціалу — це поки що теми для диспутів та основа для оргдіяльнісних висновків, що склали б основу ювілейного кроку «Студентської республіки». 

На 100% можна казати зараз лише про те, що «тушки» та гроші, перемножені на різного роду зв’язки, зіграли вирішальну роль у виборах Студентського президента, а втім все, як у справжньому житті. Позитивом стали вибори за змішаною системою, але і тут є підводні камені, так як голосувати за мажоритарщиків отримали право «обрані», а це не зовсім репрезентує реальні вибори. Задуматись варто і над тим, що отримують громадяни «Студентської республіки» від свого президента та парламенту, це питання із площини – ми обираємо, чи вішаємо ярлики на певних осіб, якщо перше, то необхідно чітко окреслити поле діяльності цих органів і посад, якщо друге то навіщо? 

Але трохи оптимізму: аналізуючи «Студентську республіку» в її динаміці (як і Україну загалом) можна сказати напевне, що позитивні зміни є, так вони не такі радикальні, як нам би того хотілось, не такі раптові, а іноді навіть настільки поступові, що ми їх не помічаємо, але ми рухаємось і рухаємось вперед, а отже не стоїмо на місці і вже точно не йдемо назад. Прослідковуючи цю закономірність, проситься висновок, що Країна нашої мрії – це країна майбутнього, а суспільство з його законами під впливом діалектики саме розставить пріоритети змін і, впевнений, що ці зміни зробить.

Інші статті з розділу Аналітика-2012






Автор: Віталій Слюсаренко, Студентський мер Кіровоградщини

 
Рейтинг@Mail.ru