НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
25-12-2015 / Аналітика /  Україна

Вікнянський: «Ми на стороні звичайних українських громадян, у нас мудрий народ»

3Країна переживає все важчі часи… Що з приводу нинішньої ситуації думають республіканці, які рецепти вилікування України, можна дізнатися з відвертого, без цензури прямого ефіру лідера республіканців Павла Вікнянського на ТК «Київ». Гостру дискусію підтримував харизматичний ведучий Сергій Дойко [+ відео].

Як вийти з затяжної державницької кризи, чому представники української «еліти» ведуть себе в зовнішніх стосунках, як алкаші; на чому ґрунтується упевненість республіканців у власній правоті; як подолати «совок», і що воно взагалі таке; що ж робити, аби 2016р. був кращим – про це без купюр 20 грудня 2015р. у передачі «Столиця» говорить Павло Вікнянський. Читайте, дивіться відео, аналізуйте, рекомендуйте іншим.

Ця влада не має жодного розуміння, як розвивати країну

Сергій Дойко: Якщо, знаєте, загально взяти ситуацію, от, ми говоримо про боротьбу з ганебними явищами, з корупцією, наприклад, про реформи, про взагалі рух вперед, а наші глядачі останнім часом почали ставити, знаєте, такі вже світоглядні запитання. Власне, чи є розуміння у влади, у суспільства, куди і як Україна рухається. Тобто задля того, щоб зрозуміти кінцевий результат, треба ж оцю дорогу знати, яка вона: туди вона ця дорога, сюди вона? З якими перепонами на цій дорозі доведеться державі зустрітися, от є таке розуміння, на Вашу думку, у нашої влади, куди вона ж, ця влада, веде нашу країну? Прошу, будь ласка.

Павло Вікнянський: У влади 100% нема жодного розуміння, яким чином буде розвиватися країна. Вони є плоть від плоті олігархічного режиму, який десятиліттями вкорінився вже в українських реаліях. І, на жаль, вони ні про що інше, окрім власних гаманців, власної безпеки – власної, не України – і не думають.

Ми маємо право робити такі, може, жорсткі оцінки, чому, тому що, будучи свого часу потужним молодіжним рухом, багато в чому ним і залишаємося, завжди опиралися на студентів, і коли в світі «бабахнула» світова економічна криза, у 8-му році, то ми почали як відповідальні люди думати, що ж робити далі. І дуже багато часу почали приділяти стратегічній роботі, плануванню, не тільки власному, але й що робити країні далі. Дискутували про це і робимо вже це не один рік, і прийшли до висновку, що, крім форсованої модернізації, окрім розвитку України по найбільш прогресивних рейках і напрямках, нам нічого не «світить».

Шкода, але українські правлячі і не правлячі, псевдоопозиційні еліти взагалі про це не думають. І тут ми на стороні звичайних українських громадян, у нас мудрий народ, і він також уже нарешті приходить до такого висновку, що треба, як і в кожній відповідальній родині, трошечки думати: а що буде зимою, а що буде через зиму, а що буде з нашим будинком, коли робити ремонт, а не залізати в нескінченні борги, як це, на жаль, робить наша безвідповідальна влада.

 

[…]

Політикою мають займатися ті люди, для яких це є служіння, а не бізнес

Павло Вікнянський: Мають бути суспільні запобіжники, контроль. Політикою мають займатися ті люди, для яких це є служіння, для яких це є шлях по життю, а не шлях бізнесу. Тому ми категорично проти того, щоб ми обирали саме бізнесменів — мають бути професійні політики.

Сергій Дойко: Я таке сказав, а якщо бідний, та я щось не пам’ятаю, щоб якийсь президент був бідний…

Павло Вікнянський: Є багато в світі таких прецедентів, коли небагаті, представники середнього класу, навіть бідні люди ставали президентами. І це президенти, які змінювали абсолютно свої країни. Нещодавно була історія з цікавим президентом Уругваю. Це unreal, на жаль, для української ситуації…

Проте, ми маємо надію! Дуже гарне слово прозвучало у нашого слухача – надежда, она есть! І ця надія прямо пов’язана не просто з молодими людьми, а з людьми цінностей, із людьми, які відкриті до світу, не ксенофоби. Люди, які здатні, пардон за пафос, покласти своє життя заради свого народу, заради держави України.

 

[…]

Потрібна нова редакція Конституції від народу

Сергій Дойко: Але коли ми людей обираємо, а вони потім прем’єра призначають, депутати, то це ніби договір, але ж це так от – джентльменська угода виходить. Намагаємось його дотримуватись, а політики наші – ні.

Павло Вікнянський: Мабуть, ми справді жодного разу не мали істинного суспільного договору в Україні. На жаль, Конституція існує тільки як текст, вона не є документом прямої дії. Якщо люди про це кажуть, то, мабуть, є потреба, принаймні, говорити про це, потрібен суспільний діалог.

А звідти, можливо, з’явиться нова суспільна угода. Як її результат – зміни до Конституції, редакція Конституції, яка буде від народу, а не від високочолих експертів, від західних чи східних порадників. Там буде те, що потрібне саме народу — не великим підприємцям і ще якомусь прошарку населення, а всьому солідарному українському народу, який формується і якому потрібні такі життєдайні документи.

[…]

«Совок – це невихованість, нахабство, неповага один до одного»

Павло Вікнянський: Я часто задаю своїм друзям, нашим соратникам питання: «Друзі, а що для вас є таке «совок»?» Головна відповідь – це невихованість, нахабство, неповага один до одного. Справжня відповідь: ми не поважаємо владу; влада не поважає нас; ми не поважаємо підприємців, які ризикують; підприємці не поважають тих, кому вони надають роботу; ніхто не поважає безробітних. Такий клубок абсолютно небезпечний, який може привести до фіаско проекту державотворення. Для того, щоб цьому запобігти, ми не можемо чекати автоматичної зміни поколінь, ми мусимо працювати буквально зараз і працювати в напрямку діалогу. Є абсолютно європейський шлях, бо Європа – це проект відкритості і толерантності.

[…]

Влада випрошує борги, як той алкаш, якому потрібна пляшка

Слухач: Добрий вечір! Скажіть, будь ласка, я з Вишгорода, Григорій Пилипович. От, Валютний фонд постоянно позичає нам гроші, дає-дає й дає. Не вийде це так, що вконце Україні не буде чим розсчитуватися, і Валютний фонд почне забирать землю, яка саме дороге, що єсть в Україні.

Сергій Дойко: Фонд землю не забирає, але тим не менше.

Павло Вікнянський: Я політично відповім, менш експертно. По-перше, справді, є небезпека від підвищеної залежності від зовнішніх кредиторів. Якщо раніше ми більше залежали від нашого східного сусіда-агресора, то наразі ми с распростертыми объятиями обійнялися з тими, хто має переважно бізнесові інтереси до нас, і розраховуємо, що нас чомусь будуть любити. Не будуть любити, справді, критика дуже багатьох експертів, західних експертів в тому, що інструменти МВФ – це інструменти деякої стабілізації в інтересах розвинутих країн, але не в інтересах тих країн, які хочуть вискочити з капкану економічного нерозвитку. На жаль, ми в цей капкан потрапили. Бо угода про т.зв. «реструктуризацію» боргу п. Яресько – це угода, яка в борг «поклала» майбутні покоління, як у ломбард здали наші показники майбутнього економічного зростання.

Для того, щоб вистрибнути, ми маємо рости на 7-10% у рік. Для цього є потенціал і можливості. Ми ж [згідно цих домовленостей] можемо рости десь на 2% — але інші ростуть більше, і ми ще більше відстаємо через це. Тому це дуже небезпечна політика, шкода, що наша влада потрапила в залежність від цих інститутів, не звертається до інших інструментів. Узяти борг в когось іншого дуже просто, і це, перепрошую, по-тупому. Так робить алкаш, коли йому починають відмовляти в борзі на пляшку. Він іде в іншу квартиру, до родичів і т.д. Ні, ми маємо, як ота людина, яка перепиває, почати з себе, зайнятись спортом, перейти на можливо більш якісь дорогі речі… зайнятись собою. І звернутись до звичайних громадян, переконати, що ресурс розвитку України — всередині країни.

 

[…] 

Зростання почнеться після припинення випрошування у МВФ

Павло Вікнянський: І коли ми цей «совок», про який я казав, в собі не подолали, то ми відповідно через цей патерналізм і шукаємо собі дуже часто господаря. Ми шукаємо або на одних кордонах, або, на жаль, на інших кордонах. Потрібно порядок наводити в себе в домівці і точно Студреспубліка, республіканський рух – це ті, хто цим займається. Ми займаємось цим кожен день, кожну хвилину!

Сергій Дойко:  Можна шукати, звичайно, і партнера, а не господаря. Але треба рівнем досягати до такого рівня, щоб називатися партнером.

Павло Вікнянський: Абсолютно точно. Дуже часто говорять про те, як у нас відбуваються перемовини наших можновладців в МВФ, в Європі. Це перемовини людей, які просять. І іронія роликів «95 кварталу» і т.д., цей сарказм, у ньому є дуже багато від правди, і якщо ми поважаємо себе…

Сергій Дойко: Але ж ми просимо, це ж не МВФ від нас, там, хоче якісь кредити мати, правда?

Павло Вікнянський: …ми маємо припинити просити. Тим більше, в історії України наприкінці 90-х був досвід припинення співпраці з МВФ. Був досвід пошуку ресурсів всередині країни. І якщо ми всі згадаємо ті часи, то якраз тоді оце падіння вниз після розвалу Радянського Союзу припинилося, в [часи] Ющенка, Пустовойтенка, і ми всі піднялися. Точно знаю, що попереду зростання, але точно не з оцими олігархами та їхніми посіпаками, незалежно від того, яке у них прізвище: на букву «П» або на букву «Я».

 

[…]

Потрібна суперечка не прізвищ, а бачень розвитку!

Слухач: Добрий день. Я хотів би доповідачу чи співбесіднику задати такі питання. Я слухаю дуже багато передач, які саме говорять про потрібні такі напрямки. Дуже багато слухаю і задоволений, дуже багато людей, які політики, які бачать, які мають те чи інше бачення розбудови держави і т.д. А мене дивує, чому якщо такі хороші відомі і досвідчені, практичні люди, чому вони всі, отакі товариші не зберуться?

Сергій Дойко:  Ми зрозуміли, якщо такі досвідчені і розумні, всі-не всі, принаймні, є, чому у нас так тоді погано?

2Павло Вікнянський: Так, є критична маса розумних, грамотних людей в Україні. І так, дуже часто ці люди не є згуртованими, в тому сенсі, як каже шановний пан, вони не сидять в одній кімнаті, не займаються тими самими вправами.

Тому що, по-перше, ми різні. По-друге, є ідеологічні розбіжності, підкреслюю, це добре, бо хтось є більш правий, консерватор, ліберал, хтось лівий, хтось радикально лівий, хтось більший центрист (що я не дуже розумію, як сам у своєму минулому, будучи центристом, бо це означає, як в Євангелії: «Будь или холоден, или горяч, не будь теплохладен». Не будь «ни о чем»!)

І це добре, це значить, що ця критична маса врешті-решт змінить ситуацію в Україні, це підвалини абсолютно нового громадянського суспільства і держави України. Проте серед оцих прогресивних людей, тут я з вами погоджуюсь, має бути єдність щодо правил і духу поведінки, взаємовідносин один із одним, не перетинати «червону лінію» цього «совку», як я кажу, нахабство і т.д., не підставляти один одного, а по-іншому, спокійно, нормально конкурувати. Нарешті Україні потрібна суперечка не прізвищ, не гарного чи негарного Яценюка, чи ще там когось, а саме бачень розвитку України, реальних альтернатив, цифр не придуманих, на папері, а обрахованих аналітиками і продискутованих.

 

[…]

Про Би-пи-пи й інші трюки влади, щоб не відволікатися на народ

Слухач: Добрий вечір. Ви знаєте, накінець-то, ясна, світла, молода голова у вас! Приємно слухати. Ви знаєте, коли виступає той же Чорновіл, я думаю, його бідний батько на тому світі… І думку хочу вам сказати: молодий чоловік правильно каже. Ну, яка це була влада?! Одна й та сама колода, яка перекидається туди-сюди. Сволочі, вони нас не підтримують, один одного тягнуть за вуха, ні одна зараза не сіла!

Павло Вікнянський: Звісно, що дякую за теплі слова, сподіваюся, що це свіже дихання: багато людей в Україні нарешті звернуть увагу не на мейнстрім в політиці, не на тих, хто постійно в телебаченні чи інтернеті, в кого, давайте будемо чесними, є на це ресурси. А на тих, у кого ресурсів немає, проте є чисті наміри, світлі голови, де є команди, які ще не зганьблені корупцією та іншими неподобними речами.

Хотів би ще такі речі зауважити і сказати. Коли ми дуже часто використовуємо такі погані вирази щодо політиків, ми з однієї сторони опускаємо цих політиків, із іншої сторони…

Сергій Дойко: Я коли останню передачу буду на цьому телеканалі проводити, я дам тут волю максимально. Я тут можу собі уявити, що люди скажуть про наших політиків!

Павло Вікнянський: Так, люди кажуть на вулицях таке, що можна тільки ****, або, як кажуть наші можновладці, би-пи-пи і всякі інші речі вголос. Проте, коли ми дуже часто це використовуємо, воно вже перестає їх зачіпати. Вони вже звикли! Як Ляшко кричить: «Скотиняки, негідники»! Ну, добре, воно їздить собі на кортежі, живе на дорожезній дачі, воно вже його не «торкає», бо це стало, як би, пересічною річчю. Тому маємо дуже відповідально відноситись до своїх слів, у т.ч., таких жорстких слів, бо вони мають бути у виключних випадках, щоб показати, що це є ще більший негідник і заслуговує, щоб його таврувати.

[…]

Політики зобов’язані висувати альтернативу і йти до людей

Павло Вікнянський: У демократичних суспільствах головний інструмент політичної відповідальності – це воля виборців. Якщо громадяни прийшли на виборчі дільниці, вони просто голосують проти тих політиків, якими вони не задоволені. І незрілість нас, що ми бачимо, що за 1,5 року змін не було, і знову переобираємо в Києві ту саму владу.

Ми в цьому участь не брали, навпаки ми висували альтернативні шляхи, поки не дуже ефективно, але ми тільки почали цей рух. І питання тут, власне, до самих виборців: самим не поїхати на дачу, запросити друзів, колег, знайомих, так само прийти на виборчі дільниці, проголосувати за прогресивних, молодих, але цього замало — ще й ідеологічних!

Сергій Дойко: А чому не прийшли, як Ви вважаєте? Чому явка така була? Ми вже торкались, люди здебільшого, наскільки я зрозумів з того, що я чув, люди ж реагували, чому хтось пішов/не пішов. Дві логіки такі було: мовляв, все одно наші голоси нічого не змінять, а інша логіка – плювати ми хотіли взагалі на це. Якось так…

Павло Вікнянський: Розчарування і соціальна депресія, які ми зараз бачимо, вони зрозумілі. Не треба за це людей засуджувати.

І політики, яким справді болить Україна, вони просто зобов’язані йти до людей, як і ми, набивати шишки, наш лоб може бути побитий, але це знову-таки заради громадян, заради людей. Ми розуміємо і показуємо, демонструємо всім, що займаємося цим щиро. І я переконаний, що цей досвід неявки, низької активності, обрання негідників – він у результаті буде мати, що люди трошечки задумаються.

 

[…]

Яким буде 2016? Сподівання

Сергій Дойко: Яким буде 2016? Дасть він якусь надію? Сподівання? Надія-то не вмирає, і сподівання так само. Але якісь більш конкретні [моменти], які будуть на чомусь базуватись, а не просто на теорії. Дуже коротко.

Павло Вікнянський: Ми можемо розраховувати тільки на себе, на українське громадянство. Головне сподівання – це віднайти в собі сили. Сили спиратись на надію, сили довіряти один одному, сили завжди запитувати в політиків або тих, хто такими себе називає: «Друзі, що ви будете робити далі?» І вони мають продемонструвати покроковий план. І це мають бути не тільки велодоріжки, або як узяти десь кредити. Це має бути покроковий план відродження індустрії, працевлаштування, медицини, освіти [тощо]. І детально розписати, що вони будуть робити.

[…]

Повна версія передачі






Автор: Прес-служба Студреспубліки

 
Рейтинг@Mail.ru