Возз’єднуймося з прекрасним! Ми маємо постійно творчо розвиватися і бачити точніше, ширше і глибше, щоб вдосконалити себе, покращити світ. Що і було продемонстровано під час ХХ ювілейного фіналу Студреспубліки на «Леся-фесті». Суб-фест новий — але зайшов на ура!
Суб-фест, придуманий спеціально в рамках проведення ювілейної Студреспубліки, яка пройшла 24-27 серпня 2018р. на Чорноморській косі на тему: «Як досягти прогресу і миру в Україні та на планеті», пройшов на якісному рівні і зібрав молодих і прогресивних поетів/ок. Деталі про подію, а також вірші, що перемогли – у тексті від кураторки цього суб-фесту.
З першого дня читань і дискусій нового суб-фесту в рамках фіналу ХХ Студреспубліки було зрозуміло, що порівняно небагато учасників/ниць Студреспубліки були зацікавлені в «Леся-фесті». Присутніми були автор(к)и, а вільних слухачів/ок, на жаль, було не так багато, як би хотілося. Це підсвідомо обурювало, чому людям не дуже цікаве мистецтво, як можна мріяти, не почувши чужих думок і прикладів мрій? Чому людей не цікавить альтернативне, хоча можливо і трохи нереальне майбутнє? Чому люди не солідарні з творцями, і кожен живе окремо своїм буденно-небуденним життям?
І тут народилась в нашій дискусії ідея, яку ми реалізували в рамках спецпроекту «Мистецтво в маси». Поети і поетки протягом всього фіналу ходили по наметовому містечку, під час вільного спілкування між собою і з іншими жителями Студреспубліки декламували свої вірші, інші твори, насичували хвилинки тиші прекрасним.
Підведення підсумків відбувалося в останній вечір Події Покоління. Вільний мікрофон на головній сцені Студреспубліки зібрав аншлаг, виступали близько 30 поетів і поеток, які ділились власними шедеврами з теплою публікою.
Очолила поетичне журі відома українська поетка, перекладачка, менторка суб-фесту Наталія Бельченко, котра ще й поділилася своєю майстерністю з учасниками/цями фіналу ХХ Студреспубліки, прочитавши для них суперцікавий і корисний майстер-клас про написання поезії та мистецтво перекладу (на прикладі польської мови).
Переможцем, володарем першого в історії кубку «Леся-фесту» став Антон Фарина з Рівного. Олександра Золотарьова з Харкова, 12-річна, найбільш юна поетка, отримала перемогу в номінації «Соціальна поезія». Вітаємо з вдалим творчим початком усіх республіканців. Продовжимо на ХХI Студреспубліці!
Партнером у проведенні «Леся-фесту» стало видавництво «Саміт-Книга». Перемож(ни)ці були нагороджені прекрасними книгами сучасних українських авторів/ок.
Переможні вірші до вашої уваги:
Антон Фарина
Волк
я не зря люблю так волков: в стае вместе живут и какая бы ни случилась беда — своего не сдадут,
будут биться эти воины тьмы до последнего вздоха порой. не станут волки людьми — ведь волки не знают. ной.
та что там тот дикий пёс… человек — вот вершина всего: эволюцию, вижу, прошел, а разорвать готов всё.
может, твари совсем не волки? твари — те, кто плевал на родных и убивал для забавы тех, кто имел на себе ценный мех!
убивать для забавы — одно, убивать, чтобы выжить — другое, не понять людям то, что для зверей святое.
лучше был бы волком, не хочу я быть, как тиран. эта мысль, словно в горле ком, и проносится в мозг ураган —
ураган непонятных слов. хочется завывать порой, чтобы не видеть этих страшных снов. но ЧЕЛОВЕК не знает. ВОЙ
Олександра Золотарьова
З вогнем не варто жартувати!
З вогнем не варто жартувати! Василько – хлопчик є такий – Та зовсім неслухняний. Електроприлади ввімкнув, Не став чекати маму. Йому на праску все одно, На світло і на плитку. Побіг м’яча ганяти він, Бо що ж робити влітку! А вдома – ой халепа! Уже усе горить, Стовп диму аж до неба Все більш і більш стоїть. Сусіди 101 набрали, Бо номер цей напам’ять знали. Василько наробив турботи – Пожежним знову є робота. З сиреною вже мчить машина, Під нею аж димляться шини! То рятувальники в цей час Спішать, щоб врятувати нас. Хоробрі, мужні, як належно З автівки вибігли пожежні. Вода і піна пішли в дію, Вони з вогнем боротись вміють! Пожежний лізе по драбині. Він не боїться зовсім диму. Мерщій забратись у хатину, А раптом, в хаті є дитина?! Та не минає й півхвилини, Як на руках тремтить дитина. Через вогонь і той стовп диму, Він виніс крихітку з хатини. Втрачаючи свідомість, мама Їх обійма двома руками! Тепер пожежний і дитина — Вони вже майже, як родина. Ось може так ти зрозумієш, Бо слухати, гадаю, вмієш: Телевізор, й праску, й плитку Вимкни, як ідеш з будинку. З вогнем не варто жартувати, Про це хотіла б нагадати І дітям, і усім дорослим. З вогнем боротися непросто!
