НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
20-11-2014 / Аналітика /  Україна

За лаштунками революції-2014

Спеціально до річниці ІІ Майдану у своєму блозі на «Українській правді» експерт Студреспубліки, філософ Сергій Дацюк аналізує його часто невидимі рушійні сили, особливо, що стосується теоретичної, комунікаційної й організаційної підготовки того, що мало стати революцією. У авторському матеріалі особливе місце приділяється Студреспубліці як наймасштабнішій організації, яка працювала і, незважаючи ні на що, продовжує працювати по змісту.

Революція 2013-2014 – прогнози та проекти, історія та соціологія

Щодо річниці української революції 2013-2014 років вже опубліковано декілька статей. Найбільше мою увагу привернула стаття Ярослава Грицака.

У своїй статті "Революція цінностей" Ярослав Грицак формулює бачення революції, в якому є декілька проблем: 1) ставлення до революції як до події, а не тривалого процесу; 2) ставлення до революції як до протестної стихії (яку мають досліджувати соціологи), а не упорядкованого субєктного дійства (яке мають формувати філософи, політологи та соціальні інженери); 3) зміни у суспільних цінностях ніколи не стаються самі по собі, їх завжди здійснюють клуби, суспільні рухи, громадські організації та окремі інтелектуали; 4) революція це, перш за все, ідеї, які вона реалізує, та смисли, які вона створює.

Щоб писати історію революції, потрібно чітко розуміти, що таке революція, які її причини та витоки, які її рушійні сили, які її ідеї та смисли.

Якщо подивитися, які субєкти діють в революції у Ярослава Грицака, то можна побачити, що це: 1) "макросоціологічні українці" – соціологічна більшість українців; 2) "макросоціологічна молодь" – "покоління незалежності", тобто молодь в соціологічному аспекті нового покоління; 3) Росія і Європа; 4) Путін та Янукович.

А куди ж поділися інтелектуали, інтелектуальні клуби та загальнонаціональні молодіжні рухи? Куди поділися широкі громадські рухи? Куди поділася група мудреців та моральних авторитетів? Куди поділися рухи, з яких потім виник "Правий сектор?" Куди поділись волонтерські організації, з яких сьогодні виникла підтримка, яка зробила нашу армію боєздатною?

Суть революції 2013-2014-го саме і полягала в тому, що в ній змінився історичний субєкт в Україні – ним перестала бути політична та бізнесова еліта, і стала самоорганізована громада. Відтак історію цієї революції потрібно бачити інакше, тобто як історію виникнення цього нового субєкту.

Якщо спиратися на підхід Грицака то можна сказати, що революція все ще не осмислена гуманітарними вченими. Це означає, що ми в четвертий пункт діючих субєктів маємо вписати замість Януковича – Порошенко і знову почати боротьбу з узурпацією влади нинішнім Президентом – в Парламенті, в судах, в прокуратурі і т.д.

Якщо ми бачимо лише таких субєктів, яких бачить Грицак, то це означає, що інших субєктів історичних процесів ми бачити не можемо – ні в теперішньому, ні в минулому. Це означає, що ми можемо покладатися лише на абстрактних субєктів – макросоціологічних українців.

Ярослав Грицак пише: "Я був одним з тих, хто писав, що в Україні революція висить у повітрі (лютий 2012). А весною 2013 року я пророкував: це може бути справою найближчих місяців".

Найкращий спосіб спрогнозувати революцію, це її самому здійснити. Найкращий спосіб дізнатися про революцію, якщо сам її не здійснюєш, це спитати у молоді та своїх колег інтелектуалів – чи бува не збираються вони робити революцію.

Мені як авторові статті "Ідеї революції, або яка революція нам потрібна?", яка вийшла ще в грудні 2011 року, де власне розписано два сценарії стратегічного підходу до революції – в умовах цілісної і в умовах фрагментованої України, трохи ніяково було читати про такі "пророцтва" Ярослава Грицака.

Для багатьох моїх колег, безпосередніх учасників підготовки революції, такі слова історика виглядають дуже дивними і навіть образливими. Як можна було революцію передбачати в 2012 чи 2013, коли вона "висіла в повітрі" весь час, починаючи з 2005 року, коли стало зрозуміло, що Помаранчева революція сталася невдало.

Якщо зробити пошук за словом "революція" на "Українській правді" чи на "Хвилі", і ретроспективно гортати результати пошуку, то можна побачити, що про революцію від 2005-го року не писав хіба що ледачий чи дурний.

Українські соціологи тут помилилися, але вони не прорахувалися, вони концептуально схибили. Соціологи можуть дослідити найкраще лише рівень протестних настроїв. Заміряти поширення революційних ідей вони теж би могли, якби наперед знали, які ідеї стануть революційними. Соціологічно заміряти діяльність нового соціального субєкта можна лише знаючи, що це за субєкт.

Ґрунтовну підготовку до революції не вели парламентські опозиційні політичні партії – в їх офіційних політичних документах протягом 2005-2013 року фактично немає згадки про наступну революцію.

Підготовку до революції в Україні вели клуби, рухи, громадські організації, окремі інтелектуали, які здебільшого були поза політичним мейнстримом. Тому для дослідження витоків української революції потрібні інші підходи: мікросоціологічні (досліджувати не більшість, а активні соціальні групи), субєктні (бачення нових субєктів), іншо-технологічні (+Інтернет, +соціальні мережі), тобто потрібна інша "оптика історії" та інша "оптика соціології", що дозволяє бачити смислові соціальні рухи, а не інституційні.

Відтак революція в Україні починає широкомасштабно готуватися з 2010-го року, тобто з моменту приходу до влади кривавого президента. Цю революцію готують практично публічно – в інтернет-виданнях та соціальних мережах.

Якщо не бути долученим до Інтернет і соціальних мереж з 2010-го по 2013-й рік, то і прогнозувати революцію в Україні практично неможливо.

Це є новина для істориків, бо ж змушує їх заглядати у такі середовища, куди до цього часу вони ніколи не заглядали. Інтернет та соціальні мережі почали творити історію, а отже мають стати джерелами для істориків. Щодо соціології скажу навіть радикальніше – соціологія слабко історизується. В історії часто діють субєкти, що не піддаються макросоціологічному аналізу. А мікросоціологічний рівень соціології здебільшого мало історизується, бо соціологи його зазвичай ігнорують в теперішньому. Більше того, якщо історик ставить завдання досліджувати політичні процеси, то він має послуговуватися ще й політологічними знаннями.

Я глибоко переконаний, що підготовка революції-2013-2014 повинна розглядатися не як діяльність Європи, Росії, соціологізованого українського суспільства чи політичних партій (владних та опозиційних), а як діяльність клубів, молодіжних рухів та нових медіа і соціальних мереж.

Здебільшого в інтелектуальних клубах та молодіжних рухах визріла українська революція. Але давайте все по порядку.

Теоретична, комунікаційна та організаційна підготовка революції в Україні

Я розповім про ті інтелектуальні революційні клуби, молодіжні рухи та нові медіа, в яких я та мої колеги брали безпосередню участь в Києві. Історію революційних інтелектуальних клубів та молодіжних рухів Львова та Харкова обіцяли коротко викласти мої колеги.

Ці рухи, на мій погляд, безпосередньо здійснили підготовку революції, взяли в ній участь, стали за захист країни у війні та продовжують рухати революцію в умовах спротиву їй контрреволюційних сил.

Київський Дискусійний Клуб Дилетантів

В 2003-му році зявляється клуб КДКД, який ставить собі завдання розібратися з перспективами світу, в якому ми живемо, і з перспективами території, на якій ми живемо. Принципи клубу передбачали створення саме інтелектуального простору дискусій в Україні.

КДКД породив багато інших клубів, які прямо чи опосередковано визнавали його приклад: Foundation For Future (FFF) (грудень 2010), Революційний клуб (червень 2012), Республіканський клуб (березень, 2013), Клуб Православних дискусій (травень 2013).

З травня 2006 року по липень 2008 на КДКД обговорювалися перспективи України.

З червня по грудень 2010 року на КДКД обговорювалася тема війни. Найбільш цікаві доповіді – Валерій Вакарюк "Какая война нам нужна?", Гейдар Джемаль "Радикальное сознание: финализм", Юрій Громыко "Новые войны: консциентальные, неправильные, "без дна", Володимир Нікітін "Спасти человечество: война за мышление", Сергій Дацюк "Конфликты и мотивации", Сергій Переслєгін "Военная теория для дилетантов", Роман Хіміч "Насилие, Власть и Собственность: а было ли табу?".

2011 рік КДКД присвятив роботі осмислення самовизначення – як персонального, так і колективного, в розмінні – для країни та світу.

Перше півріччя 2012 було присвячене фіналізму та спробам випрацювання нових уявлень в схемі "За…" (за корпораціями, за освітою і т.д.) В другому півріччі 2012 року розглядалися різні способи самоорганізації. 2013 рік був присвячений різним світоглядним питанням.

Активними учасниками КДКД були безліч громадських активістів, що отримали визнання на хвилі революції.

КДКД та FFF спричинилися до формулювання основних ідей та смислів революції в світовому контексті. Без розуміння цих ідей, неможливо зрозуміти не тільки витоки революції 2013-2014 року, але і її перспективи.

Студреспубліка

Студреспубліка – громадський рух, який є за статусом всеукраїнським і молодіжним, обєднує мережевим чином молодь і студентів, а також прогресивних експертів, і представлений у кожному регіоні України, залучає практично кожен виш. Також рух "Студентської республіки" охоплює Австрію та Білорусь, має осередки розвитку та партнерства в інших країнах Європи та світу. Республіканці обєднані діяльністю та загальними дискусіями, зашитими в цю діяльність (більшість проектів проблематизовані). Лідер руху – Павло Вікнянський.

Організація була юридично утворена у 2006-му у форматі де-факто молодіжного руху абсолютно нового типу, не розважального плану, а інтелектуального, не занадто формалізованого, а такого, який буде прагнути до виключення будь-яких імітаційних і політиканських дій у своїй роботі. Місія організації – виховання поколінь, здатних вільно мислити, свідомих лідерів для України як повністю суверенної держави.

Студреспубліка еволюціонувала з однойменної програми Народно-демократичної ліги молоді. Відтак найцікавіше в цьому молодіжному русі те, що Народно-демократична партія пішла у небуття, а створений нею молодіжний рух став впливовою силою України.

Міжнародна програма "Студентська республіка" (або літній цикл Студреспубліки) стала найбільш довгограючим із усіх громадських проектів в Україні, реалізується по схожій схемі кожен рік влітку, з 1998 року. Масштабний хеппенінг на рівні кожного регіону України, у центрі якого ділова, а пізніше організаційно-діяльнісна гра, під час якої студенти разом із експертами у конкурентному та жорсткому режимі обговорюють фундаментальні та важливі для сьогодення проблеми не лише свого регіону, але і України та світу.

З 2004 року в Криму на узбережжі Чорного моря до Дня незалежності України за участі переможців регіональних етапів (а це – Студентські мери та депутати Студентських магістратів та інші активісти – разом біля 1000 молодих лідерів та інтелектуалів) відбувається фінал Студреспубліки. Тема останнього фіналу, який уже проходив уперше не в Криму, а на Миколаївщині – "Модель України в умовах нового світового порядку".

Окрім багатьох місцевих проектів, республіканцями реалізуються декілька основних загальнонаціональних, серед яких можна виділити: "Зимова Студреспубліка" (камерна ОДГ у Карпатах, як правило, кінець лютого), "Новий старт" (проходить весною під Києвом, під час проекту напрацьовується Стратегія-2050 для України) та, власне, літній цикл Студреспубліки (регіональні по всій країні + фінальний етап на чорноморському узбережжі).

Члени Студреспубліки стали учасниками революційних подій 2013-2014-го років. Важливо, що і зараз Студреспубліка не втратила звязність і продовжує активно працювати по змісту повз державні та військові кордони.

["Слід зауважити, що Студреспубліка з самого початку буремних подій кваліфікувала їх як справедливий масовий протест, проте не як повноцінну революцію. Справжня революція в інтересах простих людей і метою якої стане утворення цікавішого та прогресивнішого соціально-економічного ладу (в Україні й усьому світі) ще попереду", — коментар П.М.Вікнянського]

Ініціативна група "Першого грудня"

В 20-ту річницю референдуму за незалежність України, тобто 1-го грудня 2011 року, створюється ініціативна група "Першого грудня".

Якщо Студреспубліка – це рух молоді, то група "Першого грудня" це рух наставників молоді – в основі своїй "шестидесятників". Це громадський рух моральних авторитетів та мудреців, які в кризовий час підняли голос за свободу та зміни в країні. Впродовж всього часу свого існування – від створення до революції 2013-2014-их років ця група стояла на позиціях культурної, релігійної та мовної єдності країни.

Повсякчас ця група пропонувала документи, які слугували платформою мирного виходу з ситуації кризи.

Неінноваційний характер їх підходів зумовив стриману критику їх позиції. Водночас саме їм належить формулювання основоположного відчуття ситуації в країні – "Така система не має права на існування".

Зараз розглядається ідея оновлення цієї групи – розширення її в формат "Перше грудня: Нове покоління". Можна сподіватися, що свіжа кров якось надихне цю групу на втримання інтелектуальної та моральної позиції в ситуації революції та війни.

Клуб "Сковорода" 2010-2013

В жовтні 2010 року в Україні Дмитром Кисельовим створюється клуб "Сковорода", мета якого – здійснення обєднання еліт України та Росії. А насправді – вплив російської еліти на українську, бо ж комунікація має однонаправлений характер: лише обрані Кисельовим представники російської еліти приїжджають до Києва для розмови з українськими елітаріями. При цьому зворотного процесу не відбувається – українська еліта не їздить до Росії і не намагається донести своє бачення російській еліті в безпосередній комунікації.

Ви можете бачити унікальне фото, де майбутній "гебельс" Росії Дмитро Кисельов виступає в ролі повара на одному з засідань клубу, а його клієнтом, якого він обслуговує, виступає майбутній Президент України.

З цього самого червневого 2011 року засідання я теж стаю членом клубу. Багато відомих представників української еліти, навіть нинішніх революціонерів, були тоді членами того клубу.

В 2012 році мені все частіше доводиться вступати в гострі суперечки і конфлікти як з представниками російської еліти, так і з представниками української еліти, які некритично сприймають дискурс росіян. До початку 2013 мені стає зрозуміло, що Росія намагатиметься втягнути Україну в свій геополітичний простір за будь-яку ціну.

18 лютого 2013 року виходить моя стаття "Екстремальні сценарії розколів", де зроблено прогноз про розкол України в разі її однозначного геополітичного вибору і невідворотний розкол Росії, як наслідок дії розколотої України у вигляді "осі Київ-Львів", з наступним возєднанням України в нових територіальних межах. Ця стаття для мене стала прийняттям особистого рішення про консциєнтальну війну з Росією.

Через місяць 26-го березня на черговому засіданні клубу "Сковорода", де присутній Олександр Дугін, стається мій серйозний конфлікт з проросійськи орієнтованими представниками української еліти, після чого мене нишком виключають з клубу "Сковороди".

Після того клуб "Сковорода" проіснував недовго. Останнє його засідання сталося 28 жовтня 2013 року, а вже наступне було відмінено через революцію в Україні. Так фактично закінчився цей проект впливу російської еліти на українську еліту. Компрадоризація української еліти з боку російської еліти зазнала поразки.

Значним чином революція в Україні стала наслідком подібних проектів впливу. Клуб "Сковорода" просто унаочнює цей процес.

Дмитро Кисельов став яструбом антиукраїнської істерії в Росії. Він зрадив майже усі дружні стосунки більшості українських членів клубу "Сковорода". Це в символічному плані означає більш серйозні наслідки для України та Росії – розкол між елітами двох країн.

Блоги "Української правди"

Звичайно всі ми завдячуємо інтернет-виданню "Українська правда" і її інформаційній ролі в революціях – як І Майдану, так і ІІ Майдану. Але в 2013-2014 роках в плані інформування були і інші інтернет-видання, з яких можна було дізнатися оперативну інформацію про революційні події – Ліга, Лівий берег, Кореспондент.

Блоги Укрправди створюються в 2007-му році і поступово стають найпотужнішим простором політичної комунікації – нежурналістської, тобто комунікації від дієвих осіб політики та громадських активістів.

Саме блоги Укрправди стали платформою революціонізації суспільної свідомості, організаційною комунікацією революції 2013-2014 років.

"Хвиля" та "Революційний клуб"

В квітні 2009 зявляється інтернет-видання "Хвиля", завданням якого стає формування інтелектуальної дискусії в Україні. Це видання запропонувало новий політичний дискурс для України, не розрахований на широкі маси. Саме там українські інтелектуали отримали можливість для геополітичних та стратегічних дискусій у вузькому колі. На більшості засідань цього клубу я був присутній і виступав в обговоренні.

Революційний клуб Юрія Романенко почав свою роботу в червні 2012 року. Революційний клуб доповнює собою видання "Хвиля". Якщо видання є простором статейної та новинної комунікації, то Революційний клуб стає простором безпосередньої революційної комунікації київських інтелектуалів.

Інтернет-видання "Хвиля" та "Революційний клуб" формували комунікативне середовище революції в контексті середнього класу.

Республіканський клуб

В 2013-ому завдяки зусиллям Валерія Пекаря та Ігора Харченко почав свою роботу "Республіканський клуб". Заява клубу про його мету вказує на його революційне спрямування одразу ж.

5 березня 2013 року відбулось його перше засідання, де я виступив з доповіддю "Республіканські засади", що потім була видана у вигляді статті "Республіка та нація".

"Республіканський клуб" формував середовище численних громад революції, які безпосередньо діяли на Майдані.

Громадське обєднання "Воля"

Громадське обєднання, а потім партія "Воля" стала осередком революціонерів і тією політичною силою, яка прямо і недвозначно готувала революцію-2013-2014 років. Політичні пертурбації після революції та випробування владою спричинили значні кадрові зміни всередині партії. Водночас вона і надалі лишається партією, яка рухала і рухає революцію організаційно.

Громадське обєднання "Воля" безпосередньо формувала організаційне та політичне середовище революції в контексті середнього класу.

Трьохденний семінар, про який мало хто знає, відбувся в офісі громадського обєднання "Воля" з 10 по 12 червня 2013 року. На цьому семінарі за моєї участі обговорювали підготовку та здійснення революції Ігор Луценко, Єгор Соболєв та Вікторія Сюмар.

Документ під назвою "Наш шлях" став результатом цього трьохденного семінару. Підготовці та проведенню революції там було присвячено багато місця.

Я не претендую на всеохопність огляду клубів, рухів та платформ комунікації, які призвели до революції 2013-2014. Ще раз повторюю, що я розповідаю лише про Київ і лише про те, до чого був безпосередньо причетний. Я думаю, що багато хто з моїх колег напише своє бачення підготовки революції і розкаже про інші організації, сили та рухи, які готували та здійснювали революцію.






Автор: Сергій Дацюк, фото - Михайло Мінаков і з архіву Студреспубліки

 
Рейтинг@Mail.ru