НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
НОВИНИ
29-03-2013 / Новини ВМГО "Студентська республіка" /  Україна

Вікнянський: Буде ще гірше, якщо ми не будемо робити негайних кроків

Поки Київ стоїть у заметах снігу, 23 березня 2013р. у живому ефірі радіо «Ера FM», у програмі «На слуху» з Віталієм Науменком, виступив Національний лідер Студреспубліки Павло Вікнянський. Темою розмови був проект «Новий старт», інтелектуальна складова в сенсі подолання кризи, про те, як вона застосовується, наскільки вона представлена в Україні, як дослуховуються до наших інтелектуалів можновладці. Розміщуємо скорочену редакцію розмови.

Віталій Науменко: Оптимізм — для того, щоб долати труднощі, річ абсолютно життєво необхідна, яка притаманна людській натурі і яка, в тому числі, допоможе нам, на що ми сподіваємося, подолати дуже непрості економічні виклики. Те становище, в якому перебуває Україна, вимагає втручання, докладання зусиль, значно кращого, форсованого ривка вперед. Інтелект, як раз, є рушійною силою подолання кризи. Давайте повернемося до 2009-го, коли Ви почали надавати ідеям завершеного контуру, і у що це сьогодні вилилося?

Павло Вікнянський: Сьогоднішня погода показує, що буває, коли держава не готова до непередбачуваних речей… хоча насправді, вони є передбачуваними. Ми думаємо, що криза пройде повз нас, але цього не стається, ми думаємо, що виберемося з неї самі по собі дивним чином, але цього не відбувається вже більше, ніж 4-й рік, і скажу більш песимістичні речі: буде ще гірше, якщо ми не будемо робити негайних кроків. Перший – це увага до того, що потрібно планування, другий — світ навколо нас, як і погоду, ми не передбачаємо, а він є недружелюбним, тому потрібно, як наша футбольна команда на виїзді з Польщею – постійно перемагати наших конкурентів у зовнішньополітичному просторі і нарешті перестати наївно сприймати ситуацію в світі.

Віталій Науменко: На цьому тижні Прем’єр-міністр України Микола Азаров сказав дуже важливу річ, що тоді, коли в державі бракує ресурсів, не можна виділяти всім стільки, скільки вони хочуть. Це призводить до розпорошеності, отже потрібна концентрація на вирішальних напрямках. Три роки тому, 21 травня, Ви виступали в Міжнародному інституті менеджменту в Києві на Стратегічному саміті, де Ви і Ваші однодумці дійшли висновку, що нова система освіти, кібернетика і освоєння космосу можуть забезпечити Україні місце в 5-ці найуспішніших країн світу. Так народжувався проект «Новий старт».

Павло Вікнянський: Так точно, готовий підтримати те, про що казав пан Прем’єр із точки зору концентрації і того, що потрібно працювати. Як нам не хочеться обійтися малими зусиллями, потрібно багато працювати.

Віталій Науменко: Однак, потрібно, щоб твоя праця була ефективною, треба, щоб вона нормально оплачувалася.

Павло Вікнянський: Саме для цього і потрібна стратегія, бо тоді можна зрозуміти, де зробити акценти, на чому зробити наголос і концентрацію зусиль для модернізації. Це досвід передових країн світу, але в Україні до кінця нормально цим не займалися. І саме тому ми звертаємося до провідних експертів, яких часто не чують в Україні, і до іноземного досвіду, провідних мислителів сучасності. І так, незважаючи ні на що, саме молодь, у якої є енергія, є не зашореність думок, повинна бути точкою опори, щоб зробити цей ривок, із яким ми намагаємося працювати.

Ми вважаємо, що Україна повинна бути у 5-ці, 10-ці чи 20-ці найуспішніших держав, Україна має бути серед лідерів світу. Ця велика мрія має право на життя і без цього в нашій країні, мабуть, немає сенсу — в нас все для цього є, Бог все для цього дав Україні.

Віталій Науменко: Чому Ви плануєте свою стратегію аж до 2050 року? Розвиток кризи говорить, насправді, про те, що нічого не можна планувати на дуже далеку турнірну відстань, тому що ситуація змінюється. Візьмемо, наприклад, Кіпр, який може завалити фактично всю світову економіку.

Павло Вікнянський: Я Вам тут буду опонувати, оскільки прикладом України повинні бути не Кіпр, Мальта чи Естонія (при всій повазі), а країни, які можна порівняти з Україною за ресурсами, людським, інтелектуальним потенціалом і за тисячолітньою історією. Прикладом може бути братня сусідка Росія, де поки що не дуже вдало все відбувається, Китай, ЄС, який виник як післявоєнна мрія частини європейських інтелектуалів і прогресивних політиків, щоб країни всередині Європи не конфліктували зі зброєю, співробітничали і створили цікавий проект. Вони його створили і ми прагнемо, до нього як  до культурного, інформаційного, економічного простору наразі. Отже, потрібно створювати великі та далекосяжні цілі, оскільки без них нічого не буде!

Точно для нас не буде орієнтиром маленький Кіпр, який утворився як ніша для певних фінансових речей, а зараз вони вибухнули, як мильна бульбашка. Тому треба бути спокійно готовими до того, що подібне в умовах світової кризи буде відбуватися всюди.

Віталій Науменко: Можна певною мірою з Вами погодитись, але ЄС занадто неоднорідна структура, де окремо виділяється Німеччина. А німці кажуть, що рівень розвитку нинішньої України — це десь 1983 рік у Німеччині, ще навіть до Перебудови та розвалу Берлінської стіни… Тому, якщо не буде всіх чинників, важко буде сподіватися на технологічний прорив. Чи зберігає українська молодь, яка значною частиною прагне вирватися за кордон, якісний науковий, інтелектуальний потенціал (ті, що залишаються, що вірять)?

Павло Вікнянський: Хочу сказати, що переважна більшість молоді любить Україну і хотіла би тут жити з радістю. Є певні життєві обставини, завдячуючи ним молодь їздить по світу, дивиться, напрацьовує життєвий досвід і робить це не тільки тоді, коли в Україні не все дуже добре, останні 20 років, а й буде їздити і надалі, коли все буде гарно й успішно.

Молодь не завжди може розкритися тут через соціальний розпач: мрії не треба, стратегування не треба, ми все ще в ситуації 80-х років… Це треба усвідомити, знаєте!.. Коли немає грошей – усвідомив, пішов працювати у три зміни, став більш підприємливим, почав вчити мови. Так і з Україною: треба зрозуміти, що все дуже погано, перестати ображати один одного, а поважати та любити, подивитися правді в очі, що світ навколо є не дуже налаштованим до нас, зосередитися на правильних (передових, а не ресурсних) модернізаційних напрямках і досягти цілей. Ці цілі є дуже величні, я з абсолютною впевненістю та натхненням дивлюся в майбутнє.

Віталій Науменко: Думаю, Вам доводилося чути про факти відвертого полювання держав, які вважаються і є сильнішими, за українською молоддю. Це стосується старшокласників: їх коли помічають, то починають пропонувати умови, так як це відбувається в ігрових видах професійного спорту. Починають вестися переговори з батьками, приваблюють стипендіями, гарними умовами навчання. Як можна це все зупинити і за рахунок чого створити молоді нормальні умови навчання?

Павло Вікнянський: Ми, наразі, інерційно продовжуємо напрацювання і гарні тенденції давністю кілька десятиліть, тому наша молодь є однією з найінтелектуальніших у світі. Але я не хочу, щоб ми заспокоювали себе: через років 5-10 все може бути набагато гірше, бо деградація в освіті, яка відбувається багато останніх років, призведе до катастрофи. В світі наші молоді і цікаві люди є затребуваними, тому що там також непроста ситуація — ми багато в чому романтизуємо рівень освіти, який є в розвинутих країнах, бо не бачимо і не завжди є з чим порівняти. Тому зараз треба бити на сполох і терміново — це задача держави. У мене є певні сподівання того, що у Президента є розуміння того, що першочергової уваги потребує освіта, і ці зміни повинні бути не декоративні, не в режимі переназвати наших кандидатів наук у phd чи який перехід між науковими званнями і скільки років навчатися на бакалавра чи магістра, а це мають бути стратегічні речі з передових напрямків розвитку науки, способів здійснення освіти (і кібернетична освіта, і прикладні, глибокі наукові дослідження, тощо).

Віталій Науменко: Безумовно, що Україна інтегрована в світовий розподіл праці, чимало українців, у тому числі й молоді, встигли здобути дуже класну освіту на Заході. Знову-таки, це дуже позитивно, люди знають, як це має працювати, функціонувати. Вони повертаються в Україну і бачать країну з абсолютно іншою економікою і не бачать застосування своїм зусиллям, і відтак у них починає з’являтися соціальна апатія: навіщо я сюди повернувся, оскільки тут те, від чого, за кордоном років 30-40 тому вже як відмовилися?

Павло Вікнянський: Абсолютно точно! І в мене є  риторичне питання: а навіщо взагалі в Україні є політична, правляча верхівка, різні партії, влада, опозиція, державне управління, окрім того, щоби робити розвиток для України та підвищувати добробут наших громадян? Якщо ми всі разом із інститутами громадянського суспільства, прогресивними й активними людьми, не схаменемося, то може вже бути пізно, соціальна апатія буде неподоланна. Але, підкреслюю ще раз, я і наші прибічники, соратники є соціальними оптимістами, ми до кінця віримо і маємо дерзновення до позитивних і гарних змін, до того, що Україна буде серед ТОП-20 найрозвинутіших країн світу. Для цього ми проводимо «Новий старт», залучаємо найкращі, найцікавіші доробки, інноваційні, креативні, в різних галузях, із усієї України, не тільки від молодих людей і на базі цього намагаємося їх узагальнити та запропонувати державі, бізнесу, громадянським інституціям, засобам масової інформації для коментування, підтримки і, що навіть більш важливо, змістовної критики.

Віталій Науменко: Завдання увійти у ТОП-20 країн із ефективною економікою поставив у 2010 році, після перемоги на виборах, Президент України Віктор Янукович, тобто стратегічні цілі Президента і ВМГО «Студентська республіка» збігаються.

Павло Вікнянський: Розумію, що це надскладна задача: є велика інерція системи, ми живемо в світі величезного тиску транснаціонального й українського капіталу. До речі, корупція не є найгіршим явищем, яке є в Україні – це похідне від того, що над усім стоїть не інтерес людини, громадянина, а інтерес гривні чи долара. Ми Главі держави завжди пропонували перспективні ідеї щодо їх втілення в реальність.

Віталій Науменко: Давайте повернемося до реалій. Ви, представники Вашої організації зустрічалися з Президентом, із Прем’єром, із тими людьми, які приймають рішення?

Павло Вікнянський: Так, до Дня студента у мене разом із представниками інших молодіжних, студентських організацій була зустріч із Президентом України В.Ф.Януковичем. Я намагався донести нашу позицію, яка полягає  в тому, що коли представники старого (навіть якщо частина з них є юною за віком) істеблішменту не здатні опановувати передові речі, працювати за новими викликами, ми готові й кадрово, й ідейно, й організаційно допомагати. Ми запропонували створити в Україні, в Криму, інновативний майданчик — Міжнародний студентський центр, який би став простором для наукового, освітнього, культурного, оздоровчого діалогу за участі науковців, інтелектуалів із усього світу. За результатами Президент надав доручення Уряду, міністрам сприяти у вирішенні питання. Ми сподіваємося, що це буде втілено та стане однією з точок зростання України.

Віталій Науменко: Як найкраще реалізувати інтелектуальний, молодіжний потенціал, який є в Україні, як його максимально продуктивно використати, передусім в економічній сфері?

Павло Вікнянський: Треба бути реалістами, але Україною пишатися щодня і щороку. Я нею пишаюся сьогодні, буду пишатися завтра, проте це є патріотичні почуття, а хочеться, щоби ми спиралися не лише на любов до нашої рідної землі та до нашого народу, але й на об’єктивні показники: на індекс людського розвитку, індекс щастя, рівень добробуту, купівельну спроможність, на те, щоб наші пенсіонери мандрували світом і насолоджуватися життям, щоб вони жили багато, щоб люди були здорові. Політика на сьогодні стала замість простору конкуренції ідей і конкретних планів роботи, конкуренцією бла-бла-бла, хто краще кого «затролить», хто кого тонкіше образить, застидить.

Віталій Науменко: Повернемося до реалізації проекту з надзвичайно цікавою та перспективною назвою «Новий старт». Ви підкреслюєте, що свій початок проект взяв у квітні 2009 року, тоді він став проявом реакції здорових сил суспільства на кризову ситуацію, яка склалася в економіці України та світу. Найбільшу увагу учасники приділяли проблемам енергозбереження й ефективного використання ресурсів, недосконалості системи державного управління, корупції, відсутності інновацій, ефективної інфраструктури, проблемам освіти та розвитку морально-духовних якостей людини. Один із недавніх класиків казав: «Ідеї лише тоді стають матеріальною силою, коли вони оволодівають масами». Не можна нескінченно закликати до того, щоб ми боролися за енергоефективність і знижували вміст електроенергії в створеному продукті, оскільки це гробить нашу промисловість… Наскільки ці ідеї через Вашу структуру доходять до молоді, оскільки молоді жити в цій країні?

Павло Вікнянський: У 2009 році слова «стратегія», «модель розвитку», «футурологія», вони були маловживані, мало кому цікаві, ми всі були заручниками боротьби між гілками влади, яка була, а наразі потроху привертається увага до цих тем і політичного істеблішменту, і так званої еліти, і пересічних громадян. Сподіваємося, далі це буде відбуватися якісніше та сильніше. З іншого боку, треба розуміти, що ніколи «Велика енциклопедія» не буде настільною книгою у всіх, це неможливо, це утопія. Вона повинна бути у тих, хто керує і в найбільш розумних. Таким чином, стратегування та мрії про майбутнє мають стати темами політичних дискусій, де б говорилося про змістовні та серйозні речі. Саме тому за підсумками «Нового старту» ми будемо більше говорити про створення в державі органу при найвищому керівництві – при Верховній Раді, при Президентові, який буде називатися Комітет (інститут, рада) майбутнього, до якого мають долучитися найбільш цікаві, креативні інтелектуали України та можливо певних країн зарубіжжя (не лише Америки, але й Бразилії, Китаю, тих країн, які роблять багато успіхів за останній час). У цьому форматі треба допрацьовувати ще більш якісну та корисну Стратегію-2050 вже по окремим галузям: соціальна політика, економіка, важка промисловість, культура, зовнішня політика і т.д.

До речі, ми до 30 квітня приймаємо роботи від усіх бажаючих із приводу інновативного розвитку, як у конкретних галузях, так і прикладні напрацювання, соціальні, гуманітарні, наукові розробки. На сайті Студреспубліки можна знайти дану інформацію і, я впевнений (із попереднього досвіду), що частина цих доробок буде конкурентоздатною не лише в українських чи пострадянських рамках, але й в світових.

Віталій Науменко: Що потім відбувається з розробками, якщо вони визнаються Вашим товариством та експертами надзвичайно перспективними та цікавими?

Павло Вікнянський: Ми створюємо робочу групу, вона їх доопрацьовує, надає їм, більш бізнесовим язиком, статусу продажу, щоб можна було їх якісно презентувати, показати потенційним інвесторам, бізнесменам і до цього моменту супроводжуємо, а далі відправляємо у «вільне плавання». Таким чином надаємо їм фактично безкоштовний консалтинг.

Віталій Науменко: Скажіть чесно, інтерес українських олігархів, які володіють всією економікою до ваших розробок є?

Павло Вікнянський: Поки що не було. Був інтерес середнього бізнесу, певних інвестиційних компаній, частина розробок була втілена переважно в малому бізнесі, в соціально-гуманітарній сфері, як у вигляді грантів, так у вигляді партнерства й інвестицій. Важливим також є, що багато людей отримало особистісне зростання, оптимізм, поштовх для себе, віру в свої сили, в Україну, що часто важливіше, ніж там заробити певні гроші. 

Віталій Науменко: …та продовжили мотивацію для подальшого вдосконалення та розвитку. Павле, чому немає великого прагнення до навчання? Багато хто залишається в цьому плані зі скепсисом, бо мотиваційна складова здобувати освіту в українських вишах не така, як була в тому ж таки післявоєнному поколінні, в чому тут справа? Ви досліджували? Ваш погляд на ситуацію.

Павло Вікнянський: Висновок наших проектів завжди був однозначний, що систему освіти треба реформувати і не тільки вищої, але й початкової, середньої. Весь світ зараз живе за системою «Освіта на все життя» і треба розуміти це як виток, а не жити ще за майже радянським законом «Про освіту».

Віталій Науменко: Ну, ми ж знаємо, що зараз у Верховній Раді три законопроекти «Про  вищу освіту».

Павло Вікнянський: Так там, мабуть, років 10 уже йде суперечка, але це не суперечка про модель освіти, а суперечка «трошки в той бік, трошки в інший», тобто не, куди ми прийдемо в результаті першої альтернативи, другої альтернативи, третьої альтернативи. Тому дана дискусія є швидше політичною, не завжди кваліфікованою. Україні конче потрібне системне розуміння реформи освіти, це мають бути найновіші, найпередовіші, дуже сміливі, навіть іноді фантастичні речі, які ми маємо втілювати, а не постійно когось наздоганяти. І наступне, ми маємо зробити елітарні виші, їх має бути 15-20, до яких підуть найкращі абітурієнти, які згодом реалізують себе в науці, інженерії, державному управлінні, будуть затребувані і в міжнародних інституціях, у тому числі, не тільки в середній, як зараз, але і в найвищій ланці. Поки що в нас така можливість є.

Віталій Науменко: Іншими словами, вища освіта, це зовсім не та матерія та сфера, де все може бути поставлене на потік, це повинна бути високоякісна мета і потрапляти в цей клуб, здобувати вищу освіту повинні очевидно не в такому масовому спрощеному порядку.

Павло Вікнянський: Треба розділити: вища освіта й умовно «надвища» освіта.

Віталій Науменко: І всі ці гасла, що країні потрібні економісти, країні потрібні юристи повинні щезнути, тому що повинно бути стратегічне планування.

Павло Вікнянський: Я б тут коротко додав, це дуже важливо. Для того, щоб нашими героями були не тільки прокурори, податківці чи бухгалтера, як тільки-но, [зателефонувавши в студію], зазначила слухачка, а поряд із ними були героями і прості міліціонери, і космонавти, і військові, й інженери, і спеціалісти з кіберпростору, з ІТ, то вони мають бути постійно у відеокліпах, у телевізійних передачах, на ток-шоу, в сучасних книгах, у художньому кіно. Це мають бути українські герої, і тоді громадяни братимуть їх за приклад.






Автор: Прес-служба Студреспубліки

 
Рейтинг@Mail.ru