Сьогодні важливо віднестися до себе самокритично (оновлено)

Про приємне говорити легше та простіше, ніж про погане. Та й український народ не помічає проблем, аж поки вони не стають невідворотними. Тому Студреспубліка показувала полтавцям не лише свої здобутки, але й говорила про погане на обласній молодіжній виставці «Фабрика ідей», що 13 березня 2013р. відбулася у Міському будинку культури.

Місцеві активісти роздавали всім охочим роздруковану з нашого сайту статтю експерта Сергія Дацюка «Майбутнього у молоді майже не лишилося», яка стала певною рефлексією останньої "Зимової Студреспубліки". Цікаво було спостерігати за мімікою людей як першою реакцією на назву. Багато кривилося – це означало, що віднеслися до неї як до нісенітниці. Хтось десь у глибині душі погоджувався, але назовні боявся визнати це – з іронією говорив: «Дякую, обов’язково прочитаю». І лише невелика кількість тих, хто дійсно згоден, вступали в дискусію.

Пізніше ми зв’язалися з тими, хто погодився прокоментувати думки С.Дацюка.

Юлія Дмитренко, студентка.

Дацюк говорить, що Студреспубліка засвідчила значне погіршення освітнього рівня учасників. І я погоджуюся з ним, що це перші приклади нищення освітнього потенціалу молоді Болонською системою освіти в країнах, які сприймають її як домінуючий підхід до освіти. Особисто моя думка, що головна характеристика цієї системи – масовість, загальність.

Студент отримує певну кількість знань в університеті, які він має вміти застосовувати на практиці. Але більшість із нас просто не задумується над тим, які мізерні ці знання, якщо не працювати над собою вдома, самостійно, не виділяти для себе головне і розставляти пріоритети. Це помилка самих студентів.

Виною цьому – сучасне прагматичне суспільство, поширення соціальних мереж, байдужість до майбутнього – «після мене хоч потоп».

Юрій Федоренко, приватний підприємець.

Згоден із Дацюком на 50%. Майбутнє в молоді є, бо вона не перенасичена усіма благами цивілізації. Якщо штучно провести самоорганізацію молоді, без фінансів, а з-під нагайки, то практика показує різке зростання активності.

Більшість міської молоді ще в більшій мірі стануть суцільними паразитами, здаватимуть квартири, що дісталися в спадщину, тягнутимуть сумки з села…

Майбутнє України за сільською молоддю, батьки яких хоч що-небудь «увірвали» при роздержавленні майна чи розпаду с/г підприємств. Найменше шансів в урбанізованої молоді, яка до 35-40 років не заробить на власне житло, повернеться в село і буде працювати на тих, хто зараз почав працювати на селі. Тобто, очікується простий собі неофеодалізм.

Усе це буде відбуватися на фоні тотальної деградації.

Юлія Северин, заступник начальника обласного відділу молоді.

На 100% погоджуюся з Дацюком у твердженні про неспроможність сучасної молоді моделювати й інсценувати. Реальний приклад. В одному з полтавських вишів була в журі на конкурсі. Моє запитання учасникам полягало в тому, щоб вони придумали якийсь проект, на реалізацію якого ми виділили б значні ресурси. Та крім чогось на кшталт гарного проводження часу з друзями та знайомими жодних ідей не виникло. 

Максим Мотайло – фотограф, дев’ятиразовий учасник фіналів Студреспубліки.

"Мы разучились делать большие хорошие глупости".

Как часто мы задумываемся о глобальных целях? Раньше дети мечтали стать космонавтами, лётчиками, капитанами. О чём мечтают современные дети? Что читают современные дети? Чем живут? Неужели современное общество мыслит только заученными цифродолларами прибыли и человекозатратами?! Где наши мечты? Где покорение космоса, лекарства от всех болезней, где жажда новых открытий? Увы, глобализация стирает рамки здоровой интеллектуальной конкуренции, которая порождала новые мысли.

Мы знаем всё и обо всех, нам нет необходимости запоминать даты, цифры и факты в цифровую эпоху. Мы видим новый виток эволюции человека. Виток человека без памяти, без мозговой деятельности, без фантазии. Наивные детские мечты срезает вседоступность поверхностных (!) знаний и штампованность "необразованного образования".

Роман Бутенко, юрист.

Руйнуючи одну модель поведінки (систему освіти і т.д.), ми автоматично створюємо іншу, яку хочемо нав’язати, як істину всім іншим. Крім того необхідно замислитися: чи багато студентів згодом (подорослішавши) залишились такими ж бунтарями, як і кілька років тому, а певніше, коли згадані студенти прийшли працювати в систему влади, чи в іншу систему (соціум), одружились чи вийшли заміж і мають дітей?!.

Щодо мене, то мені імпонує третя модель поведінки, і це не тому що я песиміст і не вірю в людський розум. 

Артем Рябцев, стоматолог.

Статья хорошая… Но то, что в ней пишется против Болонской системы, то минус этой системы только в нашей стране, потому что Болонская система в основных европейских странах совсем другая. Я ее видел, когда был в Германии. Та Болонская система дает большие плюсы в будущем, а вот наша – нет!

Правительству не нужна умная молодежь — им нужно тупое стадо, которое не способно ни на что! Так что надо искать решение в другом, и начинать с головы.

Як бачимо, реакція неоднозначна. І навіть, коли люди погоджуються з Сергієм Дацюком, практично ніхто не готовий щось робити аби змінити ситуацію на краще.

Пан Дацюк люб’язно ознайомився з нашим матеріалом і співвіднісся з його змістом: "Тобто з тих, хто коментував, ніхто не зрозумів статті. Ніхто просто не запропонував: а давайте ми створимо у країні дійсно елітарну систему освіти, яка буде доповнювати освіту за нормами Болонської системи. Вони просто оцінювали — є чи нема такого. У них навіть уявлення про те, що країною можуть управляти люди з іншою освітою, просто відсутнє. Точно ппць молоді".

Автор: Олег Слизько