НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
НОВИНИ
18-09-2014 / Новини ВМГО "Студентська республіка" /  Україна

Спочатку повинні бути правила гри, про які домовляються всі частини України

First of all there should be Rules of Game Agreed by all of Ukraine

Про 5 сценаріїв можливого розвитку України, які народилися на фіналі Студреспубліки-2014, чи буде військова допомога Україні від НАТО, про безвідповідальність українських політиків говорив 10 вересня 2014р. у прямому ефірі телеканалу «112 Україна» лідер республіканців Павло Вікнянський. Ведучі в студії: Тетяна Хмельницька та Вадим Карп’як [+ відео].

Тетяна Хмельницька: У нашій студії громадський діяч Павло Вікнянський. Ми будемо говорити і про розширення НАТО, і про постачання зброї до нашої країни, і про багато інших нюансів. Пане Павло, ми Вас вітаю!

Павло Вікнянський: Вітаю!

Вадим Карпяк: Для початку хотілось б почути Вашу позицію з приводу, що це було із заявою Юрія Луценка, коли він говорив що 5 країн, які готові постачати нам зброю — 4 країни відразу відхрестилися від цього? Юрій Луценко тоді теж почав віджартовуватися, що ми закупимо в якихось воєнторгах. Це якась дипломатична гра, чи просто невміння і нерозуміння паном Луценко: чи можна говорити прямим текстом, чи ні?

Павло Вікнянський: Фактор того, що Юрій Віталійович очолює президентську партію, на нього накладає додаткові зобов’язання. І треба нарешті лідерам колишніх помаранчевих партій в Україні розірвати той стереотип, який склався навколо них, що вони дуже багато говорять і менше роблять. Шкода… але бажання народу, щоб цей стереотип був подоланий — проте, насправді ми не бачимо такого в реальних діях. Я думаю, що це були зайві слова, десь можливо не до кінця продумані, а з іншого боку – це бажання бути експертом там, де можливо не є деякі наші керівники країни та політичних партій експертами.

Тетяна Хмельницька: Наскільки реальними виглядають ось ці двосторонні домовленості про постачання зброї в Україну?

Вадим Карпяк: Наскільки вони можуть бути публічними взагалі?

Павло Вікнянський: Ну, я категорично переконаний, що такі речі, які стосуються війни, миру, постачання грошей, нафти, газу вони відбуваються в усіх країнах трошечки в коридорах і за лаштунками, і не можна такі речі висувати занадто публічно. Для цього є мова дипломатії. І якщо ти хочеш бути людиною, яка подобається великій кількості електорату, ти маєш тримати язик за зубами, тим більше коли в країні йде війна.

Тетяна Хмельницька: Добре. Ви не дали відповіді на запитання: наскільки реальним є постачання зброї.

Павло Вікнянський: Я думаю, що чим більше Україна буде занурятися в ситуацію безпосереднього конфлікту, не тільки як громадянського конфлікту, а й безпосередньо з російськими громадянами, військами, то питання поповнення запасів української зброї, амуніції і т.д., воно буде стояти ще актуальніше. Чи будуть країни НАТО безпосередньо надавати цю допомогу? Я думаю, що окремі країни – так. Стосовно загалом блоку НАТО… якщо це станеться, то це початок світової війни.

Тетяна Хмельницька: Ну, дивіться. Ми, власне, на цьому саміті натовському, Україна проявила бажання військово-політичного співробітництва в тому числі, але НАТО не готово до застосовування своєї сили щодо певних регіонів України. Як тоді наше співробітництво з Альянсом допоможе реформувати нашу оборону? Як Ви це бачите?

Павло Вікнянський: Є моя позиція громадянина України, є позиція організації, яку я представляю — Студреспубліки. Ми багато про це під час останньої фінальної Студреспубліки, яку раніше проводили в Криму, а наразі на березі Чорного моря в Рибаківці за участі понад 800 найкращих студентів та експертів України. І там виявилося декілька сценаріїв, яким чином ми можемо взагалі діяти в Україні, в тому числі з розрахунку, як ми можемо взаємодіяти з нашими зовнішніми партнерами, як з колишніми «партнерами», так їх назвемо, так і з нинішніми  партнерами.

Ми в ситуації тій, коли маємо домовлятися з блоком НАТО. Блок НАТО давно не є тією страшилкою, яку для нас малювали. Це є не тільки військовий союз, а й політичний союз. І особливі стосунки, які були й раніше, вони мають, безумовно, більше поглиблюватися. Чи очікують нас в НАТО? Знаєте, це таке саме питання, чи очікують країну безпосередньо членом Європейського Союзу… Не дуже очікують. Ми це бачимо протягом останніх самітів НАТО: і це стосується не тільки України, бо така сама історія щодо Грузії, у якої відбулося кілька кроків щодо інтеграції безпосередньо Грузії до НАТО як члена НАТО.

Тут треба без ілюзій. Ми є в цій боротьбі одні.

Тетяна Хмельницька: Я просто хотіла би від Вас почути, от Ваша точка зору, що наша держава, що ми як  громадяни України можемо взяти від цього співробітництва просто зараз, для того, щоб покращити нашу обороноздатність?

Павло Вікнянський: Перше – це стандарти військ НАТО і дисципліну. Друге – це політичний курс: політичний курс на євроінтеграцію безпосередньо передбачає і певну інтеграцію з НАТО. Чи буде це членство, чи не буде цього членства, як, зокрема, у майже всіх європейських столиць? — Це окреме дискусійне питання, проте курс безумовно повинен бути таким, це паралельний курс. Наступне, це переймання військового досвіду й участь у військових операціях НАТО, які відбуваються за кордонами України, і отримання там військового досвіду. Тим паче, що досвід взаємодії і співпраці, він був би для України дуже корисним.

Щодо того, яким чином, ми можемо як громадяни залучити блок НАТО до українських подій – ну, ніяк. Можемо листи писати, але це, знаєте, є не питання піару, а є питання реальної політики. Ми почали сьогодні з дискусії про Юрія Віталійовича Луценка — оце питання більше піару, і ми через це страждаємо. Тому треба менше піару, більше дій, більше справжньої політики. Для цього треба бути компетентним.

Тетяна Хмельницька: Давайте з Вами з приводу компетентності і з приводу піару проговоримо ще одну політичну ініціативу щодо: ось багато років вже піднімається питання референдуму щодо вступу України в НАТО. І ось, на передодні позачергових парламентських виборів це питання підіймається знову, і от у «Батьківщині» сподіваються, що референдум щодо НАТО і, власне, самі вибору можливо будуть проводитися в один день. Як Ви вважаєте чи потрібно проводити зараз в Україні референдум щодо вступу в НАТО?

Павло Вікнянський: Тетяно, наскільки відомо, у нас вже збирали підписи і готували референдум, але збирали їх комуністи, їхня позиція була як раз не допустити вступу України в НАТО. Висновок простий: великі українські політичні  гравці, які, в принципі, відповідають за ту ситуацію, яка склалася в Україні, [цинічно] використовують, знову таки, для піару, для свого якогось пабліситі, для популяризації, доленосні для країни кроки. Бо можна зараз провести референдум і програти, або навпаки ще більше розділити українців. Можна його зараз не проводити, а проводити спокійно, підготувати пізніше.

Наступне, наскільки будуть політичними кроки зрозумілі далі, після того навіть, якщо референдум буде успішним? Чи готові країни НАТО після референдуму прийняти Україну (бо немає цієї конкретної  пропозиції)? Це скоріше політичний крок, мабуть, у даних умовах правильний політичний крок, але не треба прив’язуватись до нього.

Тетяна Хмельницька: Особисто Ви за референдум чи проти?

Павло Вікнянський: Ми давно виступаємо за інший референдум, ми навіть брали участь в ініціативній групі, готували певні кроки, які стосується прийняття в Україні нової Конституції на загальнонародному референдумі, і де б ще більше передбачалося прав для децентралізованих громад України, а також передбачався позаблоковий статус. Проте, вихід із ситуації позаблоковості міг вирішитись тільки через питання проведення загальнонародного референдуму. Підкреслюю, спочатку нова Конституція, далі вже маніпуляції.

Вадим Карпяк: Яким чином Ваша конституційна позиція стосується запитання Тетяни про те, чи Ви за чи проти референдуму про вступ в НАТО?

Павло Вікнянський: Зараз я проти референдуму і це не є той момент, коли треба ставити акцент саме на такому інструменті. Якщо буде нормальна Верховна Рада, ну, є такі сподівання — хоча в реальних оцінках навряд чи вона буде більш якісною — то вона прийме відповідне рішення.

Проте, роблячи крок назад: спочатку правила гри, про які домовляються всі частини України не через мову зброї і не через мову шантажу, як, на жаль, це відбувається в Україні, після цього вже проведення референдуму щодо різних питань. До речі, не тільки щодо кооперації з НАТО, це і питання більшої інтеграції в Європейський Союз, це питання наших все-таки відносин із Російською Федерацією, це питання офіційного статусу російської мови, це можливо питання, яке ми не розділяємо, проте значна частина українців стоїть на цих позиціях – питання федералізації України — і ці питання мають вирішувати не народні депутати, а весь народ України.

Тетяна Хмельницька: Щодо федералізації, сьогодні Петро Порошенко на засіданні Кабінету Міністрів сказав про те, що законопроект про особливий статус окремих районів, регіонів, таких як Донеччина та Луганщина,  наступного тижня буде внесений в український парламент. Ну, і звідси у мене до Вас запитання: ну, як Ви думаєте, які наслідки матиме це для нашої держави, якщо відповідні документи будуть ухвалені?

Павло Вікнянський: Ну, це частина політичної гри. Можна приймати, які завгодно милі рішення щодо, наприклад, жінки, яка пішла до якогось іншого чоловіка, а колись вона була моєю. Вона вже перестала, умовно, мати до мене відношення, я ж можу, що завгодно говорити…

Це я кажу про частини території, яких стосувалося перемир’я, підписане в Мінську, бо ми знаємо відповідь, яку нам дали т.зв. сепаратисти. Вони сказали, що вони не розглядають територію т.зв. Донецької і Луганської республік як територію колишньої юрисдикції, з їх погляду, Донецької і Луганської областей. І про це був прямий коментар. Відповідно, частина, яка повстала в Україні, має одну позицію, офіційний Київ і Президент України мають іншу позицію. Де стикаються вони в реальності, — це питання відкрите. Мабуть, у частині більше піару.

Тетяна Хмельницька: Тобто політичних наслідків це не матиме?

Павло Вікнянський: Це буде залежати зараз рівно від кількох людей: це Президент України Петро Порошенко, це Президент Росії Владімір Путін і це керівники Штатів і Євросоюзу.

Тетяна Хмельницька: Який подальший статус?

Павло Вікнянський: Що може зробити непідконтрольним наразі адміністративному управлінню центральних органів влади України територіям цей закон? Можна прийняти що завгодно, але чи сприймуть це – питання відкрите. Так само, як переважна більшість українців саботувала свого часу «диктаторські закони» Януковича, так само в тій частині України просто не будуть підкорятися цим ініціативам, якщо вони не будуть відповідати інтересам  частини людей, яка підтримує, на жаль, сепаратистів.

Тетяна Хмельницька: Так все таки, які будуть наслідки нового закону?

Павло Вікнянський: Знаєте, я знову повертаюсь до жінки… Ну, вона пішла — я можу зібрати своїх друзів, пожалітися, з ними посидіти, сабантуй влаштувати. На що це вплине? Ну, можемо піти, спробувати її витягти, але це не врятує ситуацію. Ситуацію врятує тільки, знову, як ми говорили: або мир, або розлучення.

Ми стоїмо на позиціях соборної й унітарної України, хоча дуже децентралізованої. Федералістам чи «федерастам» навіть на думку не впаде, яким чином можна зреформувати Україну, щоб її і посилити, але при цьому дати права територіальним громадам! Як ситуацію врятувати – це наступне питання, можемо говорити.

Тетяна Хмельницька: Давайте обговоримо.

Павло Вікнянський: Я, знову-таки, повертаюсь до фіналу Студреспубліки 2014-го року. Це фактично така величезна фокус-група, яка збирає учасників із абсолютно всіх регіонів України, які є офіційно делегованими, проходять жорсткий конкурентний відбір, відповідно її результат є досить надійний або, науково кажучи, валідний.

Вималювалося 5 сценаріїв дуже цікавих, ці 5 сценаріїв стосуються того, як нам в Україні рухатися далі. Це сценарій позаблоковості. Наступний – це сценарій абсолютно контраверсійний, який наразі, принаймні, публічно, шкода, що керівники держави не звертають увагу — Україна має бути центром Балто-чорноморської вісі, яка має стати територією, яка би поєднувала в рамках Великої Європи від Лісабону до Владивостоку, в тому числі демократичну вже Росію, в єдине утворення, яке буде сильним і надаватиме силу всім. Це сценарій орієнтації переважно на Сполучені Штати, який не був дуже результативним, до речі, в грі. Це сценарій євроінтеграції і більшого акценту на Європі, але він передбачає подальше продовження цієї ситуації з дестабілізацією України, бо не буде врівноважений і замирений схід України, на жаль, у цій ситуації. Наступне – це війна до переможного кінця, після цього відбудова міст Донбасу за рахунок великих корпорацій, які будуть готові взяти на себе публічну відповідальність за життя окремих територій, міст і пов’язаних із ними інфраструктур, при цьому відбудовувати їх як, фактично, «міста майбутнього», тобто території не для косметичного ремонту, а для соціальних, культурних та економічних інновацій. [І ще сценарій більшої кооперації з Китаєм].

Тетяна Хмельницька: Ви сказали: «війна до переможного кінця», а якщо не до переможного?

Павло Вікнянський: Нормальний справжній патріот має не просто вірити в свою країну, а бути переконаним в правильному шляху і в обраному шляху. Хоча треба розуміти, що переможний шлях може бути різним. Для когось можливо перемога — це ліквідація української державності, але це точно не шлях людей, які вірять в Україну і готові йти на різні жертви, аж до самої крайньої жертви, тобто власного життя.

І тут постає наступне питання: це питання справжньої мобілізації в Україні. Не йде мова про військову мобілізацію, мова йде про соціальну мобілізацію, про економічну мобілізацію, про гуманітарну мобілізацію, якої в Україні не відбувається.

В Україні відбувається, по-перше, кваліфікуємо — громадянська війна, яка за рахунок втручання зовнішніх сил, із Росії перетворилася тепер у війну фактично з Російською Федерацією. І на це мають бути налаштовані всі ресурси країни. Централізовано!






Автор: Прес-служба Студреспубліки

 
Рейтинг@Mail.ru