НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
24-05-2012 / Аналітика /  Україна

Соціальне глитайство

Консультант корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика", експерт Студреспубліки Сергій Дацюк про республіканство: «Коли суспільство впевнюється, що політики-глитаї ідуть у владу винятково задля приватних інтересів, воно вдається до цинічного торгу: ви хоч що-небудь зробіть для нас, а ми закриємо очі на ваше здирництво». Частина 2

Частина 1. Республіка благородних та глитаїв
Частина 2. Соціальне глитайство

Соціалізація глитайства по-різному відбувається в різних суспільних прошарках, в різних соціальних позиціях, в різних професіях. Ніхто з глитаїв не народжується глитаями. Майже всі вони виходять з добрих намірів, бажаючи при цьому дотримуватися власних інтересів. Використання загального блага у власних інтересах стає продовженням суспільного розвитку їхньої діяльності, коли обмеження щодо використання загального блага не є нормами такої діяльності.

Ситуація глитайського використання загального блага зазвичай підтримується багатьма ідеологіями, яких до сьогодні напрацьовано дуже багато. Ось найбільш популярні концепти. Загальне благо походить винятково з приватних благ, невіддільне від приватних благ, а відтак не суперечить йому і може бути використане лише приватно. Доступ до загального блага залежить від розуму та хитрощів – хто зміг, той і скористався. Якщо десь загальне благо є неповсюдне чи недоступне для всіх, то потрібна компенсаторна справедливість у додатковому перерозподілі загального блага.

Принцип неподільності загального та приватного блага є псевдоліберальним, оскільки справжній, продуманий лібералізм побудований на чіткому розумінні, що приватна свобода обмежена спільною свободою. Тобто свобода індивіда обмежена свободою спільноти, у якій живе індивід. Інакше кажучи, загальне благо є умовою і результатом свободи спільноти людей, в той час як приватне благо є умовою і результатом свободи лише окремої людини. Беззастережне потурання приватній свободі призводить до руйнування суспільства як засадничої умови цієї приватної свободи. В невільному суспільстві індивідуально вільним бути неможливо.

Принцип компенсаторної справедливості як спосіб керованого розподілу загальних благ є псевдокомуністичним. Оскільки справжній комунізм, який так ніде і не був досягнутий, полягає у внутрішній орієнтації кожної людини на загальне благо при дуже обмежених або взагалі відсутніх механізмах перерозподілу. Справедливість виникає всередині людини з її власних устремлінь до загального блага, а не через які-завгодно механізми перерозподілу. Інакше кажучи, справедливість не замінює благородства. Коли починають говорити про справедливість, це значить благородства вже не лишилося.

Разом з тим час від часу в різних країнах в різні історичні періоди відбувається інституціоналізація глитайства. Саме зараз ми переживаємо такий період. Тому буде цікаво розглянути окремі соціальні позиції, які так чи інакше можуть бути пов’язані з глитайством.

Глитаї-бізнесмени

Протягом ХХ століття класове розуміння глитайства бізнесменів значно змінилося. Айн Ренд у своєму романі "Антант розправляє плечі" зображає конфлікт всередині бізнесменів між підприємцями, що спрямовані на творчість та інновації, та буржуазією, що спрямована на заробіток задля споживання. Цей конфлікт може бути досліджений лише за відмови від спрощеної марксистської теорії класів, де клас формується відношенням до засобів виробництва та привласненням додаткової вартості в процесі виробництва. Клас капіталу в марксизмі має однорідну соціальну позицію, а відтак його всесвітньо-історична роль обмежена цією позицією.

Айн Ренд показує, що класовий поділ суспільства також здійснюється і на основі розподілу ідеальних мотивацій. Тобто тут можна мати на увазі корекцію марксистського підходу з боку Макса Вебера. Інакше кажучи, Айн Ренд показує, що не всі бізнесмени є безумовними глитаями. Глитайство може бути обмежене або і зовсім подолане ціннісними переконаннями бізнесмена.

Таким чином, бізнесмен не може за своєю активною соціальною позицією бути обивателем. За своєю суттю бізнесмен є комерційним глитаєм. Відтак він може бути за своїм спрямуванням і перспективою або благородним, або здирником. Благородні бізнесмени ніколи не бувають дуже багатими. Бізнесмени-здирники ніколи не мають суспільної шани. Шлях бізнесмена-здирника це шлях одинака. А шлях бізнесмена комерційного глитайства це шлях соціального вибору між ще більшим багатством і суспільним визнанням.

На перший погляд, загальне благо можна творити шляхом доброчинності. Водночас доброчинність є загальним благом лише за двох умов: коли її обсяг є співмірний з обсягом прибутку і коли на рекламу доброчинності в засобах масової інформації гроші не витрачаються. Коли обсяг доброчинності неспівмірний з обсягом прибутку, а обсяг витрат на рекламу доброчинності співмірний, або навіть більший, за обсяг самої доброчинності, то це не має жодного відношення до загального блага.

Найбільш неблагородним є так зване анонімне інституціоналізоване глитайство – олігархічний бізнес, банківський процент (лихварство), монополія. Природа цих явищ така, що навіть абсолютно благородний бізнесмен змушений бути глитаєм, бо економічні принципи функціонування олігархії, лихварства та монополій роблять процес використання загального блага важко контрольованим для суспільства. Фактично ці явища закабаляють суспільство: олігархи за своєю природою корумпують владу і пожирають дрібний та середній бізнес, лихварі створюють банківське рабство, а монополії, особливо в інфраструктурних сферах, створюють системи масового законного обкрадання користувачів та знищують конкурентне середовище.

Найнаочнішим прикладом глитайства зажди є обсяг багатства та швидкість його зростання. Найбільш сумнівною в цьому розумінні тут виглядає діяльність журналу "Форбс". Створений аби пропагувати історії успішних проектів та товарів в сфері бізнесу, він поступово перетворився на негативний соціальний феномен. Тепер цей журнал масово відомий не стільки своїми дослідженнями бізнес-діяльності, які є справді фаховими та цікавими, а ранжованим глитайством, бо найбільше пропагованими в засобах масової інформації стали рейтинги найбагатших людей, де здирники займають місця поряд з людьми, що досягли своїх статків важкою працею і служінням суспільству.

Рейтинги "Форбс" дуже часто призводять до скандалів всередині країн походження статків того чи іншого учасника рейтингу, оскільки суспільства цих країн чудово знають про нелегітимність таких статків. Водночас такі загальнопланетарні рейтинги статків виглядають дуже привабливо для бізнесменів різних країн. В гонитві за попаданням в той чи інший рядок цього рейтингу розкрадаються державні та муніципальні бюджети, нещадно експлуатуються і навіть розоряються цілі країни, ведуться війни за привласнення природних ресурсів інших країн, розробляються схеми загальносвітової залежності споживачів від монопольного панування окремих корпорацій в тих чи інших сферах економіки. Орієнтація бізнесменів на рейтинги Форбс це одна з найбільш сумнівних мотивацій, які коли-небудь мали люди комерції.

Глитаї як підприємці, середній клас, креативний клас та інтелектуали

ХХ століття призвело до змін у класових підходах: 1) протягом століття відбулось формування середнього класу, тобто починаючих або малих за обсягом бізнесу підприємців як соціальної основи ринкового суспільства; 2) саме з середнього класу виокремився креативний клас, мотивації якого є творчими, та буржуазний клас, мотивації якого є споживацькими. Кінець ХХ століття завдяки розвитку ідеології споживацтва призвів до перетворення значної частини креативного класу, який був авангардом науково-технічної революції, на буржуазний клас, який став обслуговувати процес збагачення.

Це перетворення чітко зафіксувала Саскія Саскен у своєму інтерв’ю "Интеллектуалов вытеснило сословие трепачей!" Вона ставить питання про те, що таке креативний клас сьогодні. Її визначення "креативного класу" досить песимістичне: "Креативні класи, це не більш ніж високооплачувана, вишколена обслуга "Великої Лабораторії", в чиї завдання входить випрацювання нових способів концентрації доходів та прибутків в руках тих, кому вони служать. Самі по собі ці люди можуть бути по-людськи чесні, однак рід занять примушує їх здійснювати аморальні вчинки".

Креативний клас і середній клас це різні способи функціонального визначення частини суспільства, що опікується загальним благом. Середній клас має функціональне визначення підприємця малого за розмірами бізнесу, середнього за рівнем статку, не тільки самозайнятого, але і такого, що створює робочі місця для інших, та здатного до високої політичної активності.

Креативний клас має функціональне визначення творчого підходу до діяльності без чіткої фіксації свого самозайнятого характеру та без високої політичної активності. Креативний клас здебільшого це наймані працівники. Саме тому креативний клас значно частіше називають "офісним планктоном". Представники креативного класу, які не є "офісним планктоном", тобто які започатковують власну справу, одразу ж стають підприємцями. Підприємці ж уже належать до середнього класу.

Інакше кажучи, представники креативного класу, творчість яких повсякчас виглядає дуже привабливо, значно частіше є глитаями, ніж представники середнього класу, представники якого є самозайнятими і спрямованими на створення загального блага. В цьому сенсі підприємець вже не просто креатор, він креатор та впроваджувач своїх креацій.

Що ж стосується ідентифікації благородства в сфері творчості, то тут потрібно повернутися до ідеї інтелектуалізму. Отже необхідно розвинути підхід Саскії Саскен. Креативний клас це функціональне місце в соціумі, воно залежить від переважаючих мотивацій суспільства. Коли суспільство здійснює заповітні мрії, тоді креативний клас благородний. Коли суспільство стає споживацьким, тоді креативний клас стає глитаями.

Водночас інтелектуал це не стільки соціальна, скільки онтологічна функція. Інтелектуал не просто творить що-небудь, він конструює світ концептуально. В той час, як нові способи збагачення не дозволяють змінювати світ, інтелектуали перестають цим займатися. Тоді цим починають займатися неінтелектуальні представники креативного класу.

Як відрізнити інтелектуала від креативщика? Дуже просто. Інтелектуал має широкий кругозір, масштабне світобачення та неспоживацьку мотивацію творчості, спрямовану на те, щоб змінити світ. В той час як креативщик має вузький кругозір, дрібне світобачення та споживацьку мотивацію, спрямовану на досягнення успіху своєї творчості в якій-небудь окремій чисто практичній сфері жаття. Інакше кажучи, інтелектуал в більшості випадків благородний (хоча і там бувають ренегати). Представник креативного класу такий, яким є суспільство, тобто він здебільшого обиватель у своїх мотиваціях. Отже для розуміння відмінності інтелектуала від представника креативного класу без поняття благородства та загального блага не обійтися.

Питання для інтелектуала – працювати на багатих чи ні – не є принциповим. Принциповим є питання цілей роботи на багатих. Якщо багата людина є благородною, тобто визнає, що загальне благо є умовою приватних благ, та хоча б трохи служить його примноженню, то інтелектуал може працювати на багатого саме там, де відбувається служіння загальному благу. Якщо багатий працює лише на приватний інтерес, то інтелектуалу дуже важко втокмачити йому мотивацію загального блага. Тоді від такої співпраці потрібно відмовлятися.

Глитаї-політики

Ніхто не є ближчим до загального блага, ніж політики, особливо в умовах демократії. При цьому політики рідко бувають благородними. Але вони дуже добре вміють говорити про загальне благо. Політики це торгівці загальним благом – вони обіцяють його іншим, вони користуються ним на законних підставах, вони продають загальне благо оптом та вроздріб.

Політик може бути благородним в дуже нетривалі періоди – під час війни, під час піку кризи, під час революції – тобто в період надзвичайних станів суспільства, коли демократія послабляється на користь авторитарної політики. В інші часи політики є глитаями. Чому так сталося? Чому ті, хто призваний піклуватися про загальне благо через встановлення рівноваги між різними групами впливу, підтримуючи режим республіки, стають повсякчас глитаями?

Політика стала наскрізь глитайською в той самий час, коли демократичні вибори почали потребувати великих заощаджень. Відомість політика та прихильність виборця до нього в демократичній системі можливо купити. Щоб цей товар купити, потрібні гроші. Коли політик бере гроші в бізнесу, то потім після обрання, він ці гроші повинен бізнесмену повернути за рахунок використання загального блага. Так виникає замкнене коло демократичної політики – купівля товару прихильності виборця на гроші бізнесмена потребує продажу загального блага як товару цьому бізнесмену.

Політичне глитайство явище надзвичайно мерзотне. Коли бізнесмен використовує загальне благо, його можна зрозуміти, бо це природа його діяльності. Коли загальне благо використовує політик, він діє проти свого соціального призначення.

Коли суспільство впевнюється, що політики-глитаї ідуть у владу винятково задля приватних інтересів, воно вдається до цинічного торгу: ви хоч що-небудь зробіть для нас, а ми закриємо очі на ваше здирництво.

Демократичні політики-глитаї в олігархічному суспільстві стають просто проститутками на утриманні олігархів. А коли така олігархічна проституція супроводжується ще й публічними скандалами, які розігруються в ток-шоу, змістовній політиці настає кінець. Найголовніше загальне благо – смисл суспільної діяльності – руйнується. Так демократична політика споживацького суспільства неминуче руйнує режим республіки.

Причому навіть обмеження чи повна заборона політичної реклами не призведе до зміни ситуації – якщо є товар і є покупець, вони знайдуть один одного, як би хто цьому не перешкоджав. Демократія в самій своїй суті породжує глитайську політику.

Отже ми можемо лише пробувати зменшити глитайство через суспільний контроль за політикою. В цьому сенсі суспільство, що починає контролювати політиків, само змушене політизуватися. А це означає, що ефективність політики як професійної сфери падає. Єдиний вихід, який сьогодні бачиться, це електронна демократія, електронне виконання публічних бюджетів он-лайн, електронне голосування і т.д.

Глитаї-політтехнологи

Політтехнологи це ті, хто займається маніпуляціями суспільною думкою на користь того чи іншого політика. Природа цієї діяльності є в самій своїй суті неблагородною. Відтак слова одного з українських політтехнологів "Ми відмовились від благородства в обмін на гроші" є принципом цієї діяльності. Критика тут безсила, тому що ці люди на відміну від бізнесменів та політиків чудово розуміють зміст своєї діяльності.

Варто лише нагадати, що маніпуляція та політтехнологія можливі лише до певної межі, допоки республіка ще жива. На руїнах республіки маніпуляторам нема притулку. Коли вішають політиків, їх політтехнологів вішають поряд з ними. Маніпуляція громадянській війні не суперник. То, хто живе за Макіавелі, завжди програватиме тому, хто живе за Клаузевіцом.

Глитаї-журналісти

Журналістика справа публічна. Журналіст має служити суспільству, в якому живу, і людству в цілому. І як така журналістика професія благородна. Хто шукає в журналістиці заробітку, влади чи слави, той є глитай. Глитаї-обивателі в журналістиці, особливо талановиті, дуже швидко знаходять бізнесменів-покровителів чи політиків-покровителів. Як тільки журналіст починає служити комерсанту чи політику, корпорації чи навіть державі, він стає глитаєм-журналістом.

Найчастіше глитайство в журналістиці розглядають як просто джинсу, тобто як творення та публікацію інформації, тексту (гіпертексту), радіопрограми чи телесюжету в інтересах зацікавлених осіб чи груп впливу на збиток інтересам всього суспільства. Водночас справжнє глитайство журналіста це концептуальне виправдання проявів глитайства. Якщо політики брешуть про загальне благо, політтехнологи маніпулюють загальним благом, то журналісти-глитаї оманливо виправдовують глитаїв і тим самим закладають основи системного знищення загального блага. Окрема каста журналістів-глитаїв – це інформаційні кілери: явище найбільше мерзотне.

Окрім інформування у сучасних журналістів з’явилася ще одна дуже важлива функція, що належить до загального блага – організація публічної комунікації. В цій царині глитайство надзвичайно різноманітне: дискримінаційний вибір учасників дискусії (недопуск участі в публічній дискусії небажаних для влади чи для обраних корпорацій і водночас змістовних людей), вибір тем публічних дискусій на користь влади та обраних корпорацій, замовчування дійсно важливих та критично значущих для суспільства проблем, форматна цензура (маніпуляція змістом за допомогою формату дискусії, де права учасників є нерівними і залежать від їх статусу).

Важливою ознакою глитайського суспільства є різке зниження обсягу, якості та впливовості публіцистики. Суть публіцистики як жанру полягає у публічній дискусії про загальне благо в тих чи інших актуальних для суспільства проблемах. В глитайському суспільстві публіцистика заміщається аналітикою політичних інтриг, скандальними розслідуваннями та викриттями корупції, які безумовно важливі, але лише в контексті про узагальнені оцінки та вихід на суспільні дії. Публіцистика має чітко вказувати, в чому є благородство кожного моменту життя суспільства і в чому полягає діяльність чи навіть жертва в ім’я такого актуального благородства.

Споживацьке суспільство породило також особливу групу журналістів – служителів реклами, індустрії розваг та відпочинку. Оскільки такі сфери діяльності досить добре фінансуються, вони виглядають дуже привабливими для журналістів. Водночас ці сфери часто є квазіжурналістикою. Якщо журналіст не має суспільної орієнтації на загальне благо, в цих сферах його найлегше можна стати чистим рафінованим глитаєм.

Інтернет-журналістика як нова сфера журналістики, де кожен, хто має доступ до Інтернет, може стати журналістом, породила специфічну мережеву комунікацію зі своїми нормами благородства та глитайства. Явища тролінгу чи ельфінгу це типові приклади глитайства в Інтернет-комунікації. Тролі та ельфи користуються анонімністю Інтернет-комунікації не для того, щоб підтримати змістовну дискусію, а знищити її конструктивний характер.

Глитаї-вчені

Від самого початку науки в соціальну функцію знання було закладено потужну логічну бомбу. З одного боку, пізнання було благородною справою, бо знання вважалися надбанням всього людства. З іншого боку, згідно з Френсісом Беконом – "Знання це сила і влада", а отже знання можуть використовуватися державами та корпораціями на свою користь. Гаслом розвитку науки стало не "наука це благородна справа", а "знання це сила та влада".

Допоки вчені намагалися відстояти право на благородну діяльність пізнання у конкуренції з духовним самовдосконаленням релігії, благородство науки нічим не поступалося благородству релігійної віри. Як тільки знання стали розчинятися в технологіях на потребу держав та корпорацій, а мотивації героїчного ентузіазму, невгамовної цікавості, заповітних мрій, азарту перебороти природу, творення нового, зухвалості масштабу звершень були замінені мотиваціями, спрямованими на марнославство, гроші, владу, секс, розваги і т.д., наука перестала бути благородною справою.

Глитайство вчених породжує прагматично технологізовану та нескінченно деталізуючу науку, нехтування фундаментальних досліджень, купівлю дисертацій, звань та нагород. Вчені-глитаї вимагають грошей від суспільства на науку і уникають публічного контролю через зверхнє ставлення до некомпетентної більшості. Вчені-глитаї все більше обслуговують індустрію гламурного споживання та розваг, все більше прагнуть комфорту, все менше здатні до наукового ризику чи навіть жертовності. Вчені-глитаї все більше обслуговують не тільки держави та корпорації, але мафіозні, терористичні та бандитські угруповання.

Особливо жахливим глитайство вчених виглядає в ситуації сьогоднішньої кризи науки, яка втратила горизонт розвитку, зайнялася деталізацією досліджень на збиток фундаментальним дослідженням, розробкою технологій для споживчих потреб, обслуговуванням військово-промислових комплексів, продукуванням ноу-хау для корпорацій, які займаються сумнівною діяльністю. Благородний вчений фактично зник. Логічна бомба мотивацій науки спрацювала.

Науково-технічна революція, що почалася в другій половині ХХ століття, закінчилася на початку XXI століття. Вона призвела до принципових перетворень в житті людства – переходу до постіндустріального інформаційного суспільства. Водночас саме цей перехід зумовив необхідність поставити під питання самі засновки науки – її онтологію та транзитологію, тобто об’єктний підхід та орієнтацію на пізнання світу. На початку XXI століття виникли принципово нові, конструктивні уявлення як в онтології пізнання-осягнення – об’єкт, процес, структура, так і в орієнтації цієї інтелектуальної діяльності – не тільки на Світ, але і на Позасвіт. Наука опинилася в серйозній кризі, яку дуже часто навіть не хоче визнавати.

Глитайство науки сьогодні проявляється не тільки в безвідповідальному небажанні усвідомлювати свою кризу, але і у так званому термінаризмі. Подібно тому, як свого часу наука сама критикувала релігію за її обскурантизм (затемнення, опір пізнанню), так сьогодні конструктивісти критикують науковців за термінаризм (обмеження осягнення до об’єктивізму та чотиривимірного Світу). Відношення науки до конструктивізму не є благородним, воно є консервативним, реакційним, ретроградним. Термінаризм є нічим іншим як глитайством.

Глитаї людського роду – чайлдфрі

Чайлдфрі – не просто бездітні. Це добровільно бездітні, тобто люди, які можуть мати дітей, але добровільно відмовляються від того, щоб їх мати. Сам термін "чайлдфрі" вживається в англійському варіанті, бо пішов з англо-американської цивілізації, де це явище проявилось найбільш системно.

Мова тут не йде про людей, які відкладають народження дітей на більш пізній строк свого життя. Мова цде про людей, для яких не мати дітей є стійким переконанням: так добре витрачати гроші, споживати, відпочивати, розважатися, мати задоволення від життя – а діти цьому заважають, забирають час, гроші і не дають адекватного задоволення.

Чайлдфрі – це не що інше як збочення, породжене споживацькою цивілізацією. Водночас людство може собі дозволити будь-які збочення, крім збочень розуму. Що буде, якщо значна частина суспільства відмовиться від продовження роду? Таке суспільство приречене на демографічне руйнування. Країни, де чайлдфрі споживачі складають значну частину суспільства та мають сильний політичний вплив, приречені на вимирання.

Європейські суспільства вже побачили результати такої псевдоліберальної політики – корінні мешканці країни замінюються членами інших суспільств, де чайлдфрі-споживачі не мають значного впливу. Це відбувається як експансія народів зі збереженими базовими нормами людського роду.

Чайлдфрі повинні бути однозначно засуджені і на рівні законодавства мати поразку в правах. Чайлдфрі як порушники базових норм людства це глитаї людського роду.

* * *

Так виглядає короткий бестіарій глитаїв у сучасному суспільстві. Це доволі нещасні люди, оскільки вони повсякчас є невротиками, не мають достатньо поваги інших і в будь-якому разі не мають позитивної перспективи.

Чи можливо відмовитися від глитайства? Так. І зовсім не обов’язково це має відбуватися через суспільний тиск. Це можливо зробити і самостійно.

Глитайство повсякчас призводить до внутрішніх криз ідентичності. А всяку таку кризу можливо подолати через зміну своїх ідентифікаційних засад.

Шлях благородства – єдино можлива позитивна перспектива як індивідуальна, так і суспільна.

 






Автор: Сергій Дацюк

 
Рейтинг@Mail.ru