НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
09-08-2010 / всі теми /  Україна

Громадські об’єднання: пошуки нових форм і сенсів

 

Організатори та учасники Студреспубліки завжди з повагою ставляться до конструктивної критики щодо своєї діяльності. Ми раді, що представники ЗМІ почали перейматися проблемами, які уже тривалий час хвилюють республіканців. Пропонуємо до прочитання матеріал про діяльність громадських організацій від Валерія Семиволоса  для "Української правди".

Авторові вже доводилось писати про ниций стан інституції громадських організацій (ГО) в Україні, як однієї із найголовніших складових громадянського суспільства (ГС), і без котрої, власне, останнє не може бути повноцінним.

Втім, втішає те, що в різноманітних суспільних середовищах — чи то на рівні стихійної самоорганізації, чи то від усвідомлення необхідності дистанціювання від совєцьких стереотипів формування та функціонального призначення ГО — можна спостерігати активізацію процесів створення або ж моделювання оргструктур нового, несовкового штибу.

Так, наприклад, ще наприкінці зими на Верховині в Карпатах відбулась "ІІ Зимова Студреспубліка", учасники котрої протягом 4-х днів переймались пошуками розв’язання проблеми "Оптимальна для українця модель соціальної взаємодії (громадські організації та політичні партії нового типу)".

В результаті тренінгового моделювання ігрового типу було зроблено висновок, що майбутнє за комбінованою структурою, котра мусить органічно поєднати так звані фабрику думки, партію для впливу на владу і потужну мережу громадських організацій.

Тобто умовна нова структура мусить поєднувати в собі громадську (мережа ГО), політичну (партія) та інтелектуальну (фабрика думок) складові.

А скажіть мені, будь-ласка, вам це нічого не нагадує? Мені, так. Отримане студентами в якості гіпотетичної оргструктури є нічим іншим як диференційованою на складові тією ж таки інституцією громадських об’єднань, тільки у дещо спрощеному вигляді. Щоправда, ця інституція сутнісно більше відповідає умовам розвиненого ГС, аніж українським суспільним реаліям.

Якщо хтось сумнівається, давайте ще раз згадаємо на базі чого формуються структури ГС, тобто незалежні об’єднання громадян в умовах розвинутої демократії: це ГО та профспілки як такі, опозиційні партії та незалежні аналітичні центри.

А тепер порівняйте з виділеними вище смачненьким складовими комбінованої оргструктури, котрій напророкували майбутнє учасники Студреспубліки.

Тобто, учасники цієї гри — студенти чи то самостійно, чи то під впливом своїх наставників модераторів (а серед них були досить фахові персони: відомий львівський спец з мережевих структур Тарас Плахтій, знаний київський філософ та політичний аналітик Михайло Мінаков, спеціаліст в сфері громадських комунікацій Олена Сибірякова) вийшли на оргструктуру, яка змодельована на принципах формування усього спектру інституту ГО в розвинених демократичних країнах.

Втім, зараз вже неважливо як і чому це сталося. Натомість цікаво, наскільки така оргструктура зможе бути дієздатною і ефективною в українських суспільно-політичних реаліях?

Для цього давайте з’ясуємо, що собою являють головні складові інституту ГО в умовах сформованого ГС у нас — в Україні. А потім спробуємо спрогнозувати перспективи формування і дієздатності запропонованої студентами нової оргструктури. А почнемо ж з

Фабрики думок

Саме це поняття — "think tanks" — виникло в США майже 100 років тому. Єдиної думки щодо точності перекладу не існує, тому побутують такі вислови як мозкові центри, мозкові трести, аналітичні центри, генератори думки, бункери ідей тощо.

Не дивлячись на те, що подібні організації існують і в Європі, історично це, в першу чергу, типово американське явище.

В сучасному сенсі мозкові центри являють собою незалежні інститути, створені для проведення досліджень та набуття знань, необхідних для застосування в політичній та інших сферах.

Існують як приватні групи професіоналів, так і такі, що отримують підтримку від держави. Результати ж своїх досліджень ці аналітичні центри спрямовують до відома тих, на чию думку вони бажають вплинути: або ж широкій громадськості, або ж цільовій аудиторії.

В 70-80 роках ХХ сторіччя з’являються мозкові центри "третього покоління" — центри "адвокатської дії". Вони акцентують увагу не стільки на проведенні досліджень, скільки на виявленні, захисті та відстоюванні інтересів ГС та широкої громадськості перед іншими суб’єктами політики — державою, політичними партіями, групами інтересів.

На сьогодні в США нараховується понад 600 незалежних "think tanks", причому їх чисельність має тенденцію до зросту. Причини популярності цього інституту криються в його здатності акумулювати фінансовий та інтелектуальний ресурс задля впливу на публічну політику.

Мозкові центри інтелектуально забезпечують та захищають ту чи іншу політичну стратегію, розглядаючи та прораховуючи з цією метою можливі наслідки її реалізації.

Діяльність таких центрів має відкритий характер — її результати представлені в Інеті, що робить "фабрики думок" учасниками політичних дискусій незалежно від основних друкованих видань, котрі відображують, наприклад в США, точку зору мейнстриму демократів та республіканців.

Інет надзвичайно поширив спектр учасників політичного процесу і завдяки функціонуванню мозкових центрів стає зрозумілим, що традиційні партії поступаються пріоритетами продукування політичних проектів цим незалежним інституціям.

Що стосується України, то за даними Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, котрий і сам є мозковим центром, в країні функціонує близько 100 таких фабрик думок.

З одного боку, цифра серйозна, але як інститут ці організації "перебувають в стадії становлення, хоч і являються вже одним із вагомих суб’єктів суспільно-політичного процесу в країні і мають дедалі більший вплив на нього".

Але існують певні

Заковики

Переважну більшість вітчизняних мозкових центрів вважати незалежними можна умовно.

Лише одиниці із них фінансуються за рахунок власного інтелектуального продукту. А всі інші знаходяться або ж на зовнішньому фінансуванні, або ж на державному, або ж на утриманні потужних бізнес-структур, котрі самі по собі є серйозними гравцями в суспільно-політичній та економічній сферах України.

А тому гарантовано стверджувати про їх незалежність чи незаангажованість не доводиться.

Тим не менш, слід констатувати, що з усіх трьох основних складових інституту громадських організацій в Україні, найбільш розвиненою є саме фабрики думок.

А тому, якщо доведеться формувати запропоновану комбіновану оргструктуру, то базуватися вона муситиме саме на мозковому центрі. Бо стан опозиційних партій і громадських організацій в Україні ще ниціший.

Ну, і окрім того, тим, хто візьметься створювати таку оргструктуру, і аби вона була дієвою і незалежною, доведеться вирішити ще декілька питань.

Це створення і фінансування власного мозкового центру або формування комбінованої оргструктури навколо одного із небагатьох нині діючих дійсно незалежних аналітичних центрів.

А також, за умов тиску нинішньої влади на ЗМІ, згортання інституту свободи слова та неодноразових спроб вдягти намордника на низку Інет-видань, необхідно буде вирішити інформаційно-комунікативну проблему.

І якщо внутрішньо-організаційне інформаційне забезпечення може бути поки здійснене за допомогою Інету та мережі ГО, то із зовнішньою інформаційною комунікацією виникнуть проблеми.

Елементарна річ — будь-яка оргструктура, котра претендуватиме на роль масової і опозиційної, змушена буде якимось чином доносити свої цільові, програмові, ідеологічні, стратегічні, тактичні тощо меседжі та інформацію про власну оперативну і організаційну діяльність до широкого загалу.

Інет же в цьому сенсі може вирішити проблему лише частково, бо за різними оцінками, наше народонаселення ним охоплено лише відсотків на 15-25.

Тож, на авторову ницу думку, задля вирішення проблеми комплексного (як внутрішнього, так і зовнішнього) інформаційного забезпечення творці комбінованої оргструктури мусять закласти в її підмурок не лише вже згадувані мережу ГО, політичну партію (швидше технологічну, ніж ідеологічну) та "фабрику думок", але й певний інформаційно-комунікативний центр (ІКЦ).

Про те, що він із себе мусить являти і про методологію, тактику і стратегію діяльності ІКЦ мова окрема. Але зауважу одне — на сьогодні як мінімум дві-три політичні сили із числа провладних або ж псевдоопозиційних вже на шляху до формування згадуваної комбінованої оргструктури включно із ІКЦ.

Кожна із них має і політичну партію, і свої більш-менш потужні та відомі аналітичний та інформаційний центри. Одна проблема — мережа ГО.

Справа в тому, що згадані політичні сили роблять ставку або ж на старі, зашкарублі, жлобсько-совкові по своїй суті громадські організації, або ж на нові, але штучно утворені. А як показує досвід, ставка на такого роду ГО, при створені мережі, справа марна, бо ідея ялова, а мережа виходить фіктивною.

Нові ж самоорганізаційні утворення в своїй більшості, м’яко кажучи, не палають гострим бажанням лягати під будь-яку (хоч провладну, хоч так звану парламентську) із нині існуючих політичних сил.

Тому, з огляду на дотеперішню відсутність в Україні позапарламентської опозиційної потуги, представляється, що створення комбінованої контрсистемної оргструктури є надзвичайно актуальним, а шлях цей перспективним.






Автор: Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП

 
Рейтинг@Mail.ru