НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
17-01-2012 / Аналітика /  Україна

Глобалізм і націоналізм – український вимір

В рамках проекту “Кращий студент України” був проведений конкурс кращого есе на тему: “Глобалізація і націоналізм”. Представляємо до вашої уваги есе однієї із переможниць Катерини Штепи.
Орфографію та пунтуацію автора збережено.

Глобалізм і націоналізм – український вимір

У 20-30 роках минулого століття націоналісти із зброєю в руках захищали українців від польських шовіністів, у 40-50 роках від більшовицьких та німецьких окупантів, у 90-х роках піднімали перші українські прапори. Якою буде історична місія українського націоналізму у новому сторіччі?

Теорія і практика українського націоналізму адаптована до політичних та суспільних реалій, тому настав час осмислити тенденції і проблематику сучасного націоналістичного руху. Реалії сучасної України, а точніше жорсткість політичного протистояння і відповідно маніпулювання історичним минулим національного руху, змушують час від часу робити деякі уточнення, оскільки існує реальна загроза дискредитації українського націоналізму як складової суспільного процесу.

Останнім часом від багатьох людей можна почути слова «націоналіст», «націоналізм» лише у образливому контексті. Чому це так відбувається? Адже завдяки націоналізму, національно-визвольним рухам з’явилось багато нових країн і утворень. Націоналізм головним чином притаманний передовим представникам народу, що виборює право на розбудову власної держави, прагне перетворення на націю.

Головним в націоналізмі є ідея державності, незалежності та самобутності. Бо держава – це форма й засіб організації повноцінного життя народу. А народ у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. Він не змішаний з шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність своєї зростаючої етнонації, а обстоює права на державність усіх етнічних угрупувань народу. У сучасному світі націоналізм залишається універсальним явищем.

Нажаль націоналізм в незалежній Україні ніколи не був у пошані в середовищі так званої владної еліти. На відміну від балтійських країн, де націоналізм – номенклатурний, в Україні він – народний. Так як у парламентах всіх скликань ніколи не було націоналістичної фракції. Жоден український урядовець не вважав за необхідне проведення націоналістичної політики. Усі українські президенти характеризуються васальним ставленням до Росії і не здатні належно відстоювати національні інтереси.

Сьогодні практично ніхто не заперечує того, що саме національна ідея має стати стрижнем державного будівництва через тотальне зусилля русифікації, національних виступів за широку українізацію усіх сфер суспільного життя. Особливо гостро постає питання зовнішньої політики України. Це зумовлено так званою глобалізацією, яка стала могутнім чинником перерозподілу сил на міжнародній арені. Інтеграційні політичні процеси ведуть до створення нових утворень. Вони перебувають на різних стадіях формування, але всі претендують на роль наднаціональних утворень, щоб виступати самостійним суб’єктом світової політики.

Глобалізацію можна вважати неминучою, але не можна не бачити загроз, які вона несе. Це нівелювання культури самобутньої нації, прищеплення їй універсального способу життя.

Україна вже досить сильно відчуває негативні наслідки глобалізації, так як російська транснаціональна корпорація вже окупувала економіку країни, відбувається американізація культурного і духовного життя населення. По суті, глобалізація є викликом еліті суспільства. Щоб зберегти свою самобутність, а отже, не розчинятися у глибокому морі глобалізації можна лише за умови фундаментального переосмислення ролі і місця української культури в суспільному житті держави.

Націоналізація є явищем, що нерозривно пов’язане з існуванням народів, і тому воно існує так довго, як довго існує народ. Чомусь багато людей ототожнює націоналізм з патріотизмом. І це є великою помилкою, так як крім любові до батьківщини є вольове напрямлення політичних бажань народу по лінії його практичних життєвих інтересів. Головними цілями націоналістів є цілі політичні, бо головним в інтересах нації є не краса пісні й ноші, що можуть стати задовільним предметом шанування романтичних патріотів, але найреальніші політичні й соціальні справи, від яких залежить буття народу. Існування націоналізму є фактором давнім, як і факт існування нації. Одне з іншим нерозривно пов’язане: бо як довго існує нація, так довго існував і буде існувати націоналізм.

Доки український народ не буде мати власної суверенної влади й доки думання інтересам націй не ввійде у кров і кість усього українського громадянства без різниці партій, так довго існування націоналізму як окремого політичного напрямку на Україні буде зумовлюватись потребою повнішого забезпечення оборони національних інтересів.

Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані "перехідні" суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості.

У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна держава. Глобалізаційні процеси як об’єктивне і надзвичайно потужне явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення, але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної країни і використати його для підвищення добробуту народу.

Глобалізація вивчається вже досить тривалий час. Це є типом осмислення теперішнього етапу руху до універсалізації людської спільноти і, відповідно, система цінностей життя.

Не для кого не новина, що сучасна цивілізація перебуває в стані кризи. Ця криза має глобальний характер. Глобалізація поки що не є інструментом формування дійсно єдиного світу, де панує етнічна толерантність, співпраця й співіснування різноманітних етносів та культур.

Україна потрапила в скрутне становище через соціальну політику в епоху економічного глобалізму. Розвиток економіки виходить, точніше вже вийшов з-під національно-державного контролю, а соціальним наслідком цього процесу стали: безробіття, міграція, убогість, безпритульність, деградація довкілля та зростання корупції. Наша країна вже настільки зазнала економічного і політичного послаблення й пригнічення внутрішнього національного ринку й національної економіки, що поступово призводить до усунення України з конкурентного середовища. Еліта вимагає від України продажу землі іноземцям, надзвичайне зростання зовнішніх впливів на економіку, соціальне і культурне життя українського суспільства є центральним питанням виживання.

Наша країна належить до країн, які не забезпечили собі високий рівень міжнародної конкурентоспроможності в процесі розвитку. Проблема України полягає не лише в тому, що вона протягом останніх десяти років своєї незалежності допустила обвальне падіння національного виробництва і втратила динаміку та якість розвитку. А головним чином, у тому, що у неї більше немає резервів міцності і часу. За рівнем своєї конкурентоспроможності держава не може включитись у глобальні схеми інтеграції. Вона поставлена в умови, коли її не пускають навіть у регіональну систему глобальної інтеграції, наприклад Євросоюзу.

Найбільша загроза для нашої країни – перетворення мільйонів громадян колишнього СРСР у наймитів глобального світу, які будуть відкинуті в соціальному розвитку і працюватимуть як некваліфікована робоча сила не за середньосвітову заробітну плату, а за прожитковий мінімум. Та на найвищих щаблях суспільної ієрархії стоять культура, мораль і духовність народу. Ніколи не буде згуртованою і сильною та нація в країні, в котрій націоналізм із завидною наполегливістю ототожнюватиметься із нацизмом. Виникає гостра необхідність у відродженні етнічно-національних цінностей України.






Автор: Катерина Штепа

 
Рейтинг@Mail.ru